Коли тебе жорстокою рукою
Кидає доля в глибину страждання,
Ти там один віч-на-віч із бідою,
Зникають друзі, мрії, сподівання,
Тоді душа, немов маленька пташка
Підчас негоди, тихо завмирає
Тому, що сил боротися не має
Людина. В мить оту вона - комашка,
Безпомічна істота, безпорадна,
Схиляється в терплячому чеканні
Ударів долі (будь вона неладна!)
І вірить: негаразди ці - останні.
Якби ж то! Люта доля не вгаває.
І бідам тим вже ні кінця, ні краю.
Як витерпіти всі жахи? Не знаю.
Страждає тіло і душа страждає.
Щоб трошки Вас розрадити, розкажу Вам дещо на тему Вашого вірша. Народжується дитина і родичі відразу беруться за її виховання. Так не роби, туди не ходи, те не кажи і так без кінця. Що думає дитина з того приводу, а дитина думає, що над нею знущаються, її наказують. І чим більше батьки люблять свою дитину, тим більше її наказують( в її розумінні), а вони всього лиш хочуть для неї добра. Отець небесний теж для своїх душ-дітей посилає випробування, тож я цілком погоджуюся із попереднім коментарем пана Віктора. Наберіться терпіння і не втрачайте надії, і все буде добре.
Правдиві друзі не зникають , правдиве добро дає добрі плоди , а розчарування за нерозумілість - а хіба Ісуса всі зрозуміли ... і тому чи ми не гірші за нього ...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
