ТВОЇМ СТРАСТЯМ
ТВОЇМ СТРАСТЯМ О, Господи, твоїм стражданням, Я серце й душу відкриваю знов, Пусті щоб не точили нарікання, Надія, Віра зігрівала та Любов. Спішу з тобою на Вечерю Тайну, Чи знову в Гефсеманський Сад, В нічну годину, а чи дуже ранню, Душа моя щоб не пізнала зрад… Перед Терпіння Чашею молюся, Щоб покаяння вилити в сльозах, Можливо, навіть в них втоплюся, Душі відкривавши новий шлях… Іуді не посмію вподоблятись, Цілунком зради підлим ворогам, Ступатиму, щоб не вагатись, Вклоняючись лише Твоїм стопам… Первосвященників Синедріону, Що скликали в Каяфи зібрання, З Тобою тайну витримаю змову, Мовчання не піддавши каяттям… Як і Петро, Тебе не відречуся, Хоч заспівають тричі півні не одні, Бо лиш від Тебе я терпінню вчуся, Життя моє щоб не спливало у тіні… Так як Пилат, омию також руки, Що твого справді не узрів гріха, Не віддаватиму Тебе на муки, Якщо і доля подарована гірка… Хоч не Варава я та не розбійник, Але душа й моя поранена в гріхах, З Твоєї Волі, я ще досі не покійник, Ото ж смиренно понесу свого хреста… З Тобою разом прийму й бичування, Щоб моє тіло також оновилося в кров і, За нас прийняв Ти ці страждання, То ж нині поклонятимусь Тобі… Як Симеон Киринеянин, також хочу, Щоб Ти не падав знову під хрестом, Всевишньому молитву прошепочу, Своїм щоб боронив святим перстом… «Звершилося !» - промовив Ти устами, То ж відгомін цих слів живе повік, Хоч відбувалось все тоді не з нами, Страстей Твоїх в серцях живе потік… Не дам глумитись, Христе, над Тобою, Щоб жереб хтось за одяг твій кидав, Де люд поганський досі ще юрбою, Вбиває й душі задля власних справ… Ти смерть прийняв, щоб вічно жити, Піднявшись аж до Господа-Творця, Щоб нас навчити вірити й любити, Вовіки славити Всевишнього Отця… Твоїм вклоняюсь нині ранам, Що в твоїм тілі, як в моїй душі, Благословенним колючкам і тернам, Що із Вінця Твого Тернового в крові… Забувши про Вінок отой Терновий, Став «коронованим» сьогодні світ, Змінявши багряницю на обнови, В могили йдуть і молоді, як цвіт… З розбійниками знову розпинають, Тебе клянуть навіть за власний гріх Хрест на Голгофу знову піднімають, Заради пихи, пристрастей й утіх… Страстям Твоїм я нині помолюся, Йдучи Твоїм шляхом на хрест, Давно вже смерті навіть не боюся, Бо Ти заради нас усіх Воскрес! © Іванна Осос #поезія_Іванна_Осос 18.03.2021
Додав: Lilafea (18.03.2021)
| Автор: © Іванна Осос
Розміщено на сторінці : Життя...
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1410
# закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин ( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ Nemo : Саме так, Василю, люди дійсно в більшості не розуміють, скільки втрачають почуттів і відчуттів, все відкладаючи себе та інших на потім...
virchi : Чи правильно зрозумів вас: образ риби може символізувати душу, що звільнилася від земних обмежень, або ж саму пам'ять, що нарешті знайшла спосіб проявитися.
у Вас 
0
