МОЇ ДВАДЦЯТЬ… Ще ніби вчора мені двадцять було, Та уже Осінь навіть в скронях настає, Але кохання наше з віком не заснуло – Болючим спомином по серцю досі б’є…
Не вицвіло воно навіть з роками, Бунтуючи що раз шалену кров, Кохання, що зароджене між нами, Хоча й за дружбу видаємо вже любов…
Ніколи двадцять нам уже не повернути, Життя минуло й в Осінь відплило, Лиш серцю дні насправді не забути, Коли про щастя мріялось давно…
Вже пізно всі помилки виправляти, Чомусь, мабуть, так захотіли Небеса, Що людям нас вдалося роз’єднати, А почуття незгасно тліли у серцях…
Та я щаслива, що кохала так шалено, Не кожен здатен як насправді у житті, Хоч закувала в спомин почуття черлено, Бо легше битись серцю, з ними взаперті…
Нема жалю, що роки вже минули, А все омріяне ніколи не збулось, Уста ж медових тих цілунків не забули, Хоч тільки спогадами жити довелось…
Ще ніби вчора мені двадцять було, Та молодість, на жаль, не повернуть. Життя хоч безталанно промайнуло, Душею вмію в почуття завжди пірнуть…
..особливо коли випадає нагода через десятки літ поспілкуватися з тим, почуття до кого виявляється не минули з роками, хоча й життя минуло ...тоді згадуєш, що тобі ніби знову 20-ть...і це ФАКТ!
ТАК ОТО Ж...ОСОБЛИВО КОЛИ РОЗУМІЄШ, ЩО НЕ ЗАЛИШИЛАСЬ ДЕСЬ ТАМ...А З ТОБОЮ В СЕРЦІ ВСЕ ЖИТТЯ
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
