Там, де обрію синього жар На світанні роздмухало вітром, - Захмелів я учора від чар, Закохався на мить безпросвітно. Заблукав у теплі її рук І забувся у ласках жіночих. Помирав і родився від мук, Неспроможний і дужий водночас. Без спочинку, без жалю, без сну Продирався до щастя крізь хащі Почуттів у чужу глибину, А сьогодні задумався: "Нащо Вигорати душею дотла Й знову мучити зболене тіло, Якщо жінка почуть не змогла Те, що, певно, почути хотіла?..” Залишити б ніколи не зміг Я терплячу й печальну дружину, Що пустила мене на поріг І простила ізнову провину.
І для Віктора, і для Михася скажу, що ця поезія про надуманих богинь і про реальних землянок. Тепер вибирайте: або ви будете вірші писати, або смачний борщ наминати.
Після палких пестощів і борщ смачніший - жарт. Головне переживання у рядках. Вразило.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
. 
