Зарано йти, нам ще потрібно жити, Нам треба ще до себе дорости! Цей хрест, крім нас, нікому не знести, Не вирвати душі і не змінити. Лише такі, залюблені у світ, Які вдихають волю повногрудо, Вмиратимуть, та віритимуть в чудо, На все в житті шукаючи одвіт. Над прірвою крутою стоячи, Як хижа смерть у вічі зазирає – Недолі виклик завжди ми кидаєм, Коли весь люд впокорено мовчить...
Це справжнє. Не висмоктане з пальця, не щось примарне, не штучне, а істинне й сповнене життя. Кожен рано чи пізно поринає в думки, висловлені у Вашому, пане Вікторе, вірші. Тлінність, минущість земного життя... Розумію Вас. Бажаю Вам творчих сил і, звісно ж, натхнення.
На жаль, на превеликий жаль, Вікторе, і я вас розумію. У цих коротких рядках багато сказано, але багато і промовчено. Не подумайте, вірш ваш глибокий, але цю біль словами не можна виразити. Я так думаю. Пишіть, ви велична людина, завжди таким залишайтесь. І щоб там не сталось, які б там "провокативні слова" вам не писали б такі як я, завжди стійте на своєму - прекрасному. Ну я думаю ви мене розумієте.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Щоб тобі добре було все твоє життя.
