Сумне прозріння

Сумне прозріння

Одразу очима знаходжу

На мрію далеку похожу,

І в грудях тамуючи подих

За нею виходжу по сходах

Чужими ногами потертих,

Як доля важка розпростертих.

Прямую з метро до бульвару

Я поруч із нею – не в парі

Поміж незнайомого люду

Із вогником гордості в грудях

У юність чужу й невідому, -

Подалі від рідного дому.

Потроху світліють простори

В моєму старечому зорі,

І небо холодне, безкрає,

Мов жаром мене зогріває.

Незримо, нестримно, зненацька,

Як мрія наївна - юнацька.

Та раптом хлопчина безвусий

До мене озвався: "Дідусю,

Напевно ви тут заблукали,

Що маєте вигляд охлялий,

Чи десь утекли від погоні, -

Такі неприродно червоні?..”

Погасло у грудях горіння,

Як вирвав він мрію з корінням,

Одвічну печаль стародавню,

Жадану давно, не уявну.

Ще смуток вернув та утому,

Як діда проводив додому…