Засумніли в парку тіні ліхтареві, Де ми вчора грілись в сонечка теплі, Стало зимно в лапи скам'янілим левам, Що сидять віками на сирій землі. Скоро забіліє, грудень на світанні Викладе в пюпітри оберемки нот, Ніжність ночі-зваби збудить всі бажання, Що злетять у віршах до ясних висот. Пахне терпко осінь, а у наших скронях Музика пульсує дивна відтепер. Серце розтривожив в ритм своїх симфоній Любий наш Маестро із небесних сфер. Поцілункопадом ти укрий знов губи, Всепроникним словом серце звеселяй! Лиш чого не мали - ми повік не згубим, Та знайти зумієм наш єдиний шлях... Знаєш, Хтось незримий, але вже відчутний
Прагне в світ пробитись, зерням прорости,
І для нас постати існування суттю,
І звести між нами в Вічності мости...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
0
Повіяло романтикою старовинного Львова. 
