ВТІКАТИМЕШ

Втікатимеш від мене безупинно,

Ти житимеш, а я – наполовину,

Пробачення розтануть у тумані

Незримо так, як і слова останні,

Що нагадають про мою провину.

Печаль свою вбиватиму листами,

Які зв'язок залишать поміж нами,

Сумні рядки ще буду римувати,

Та залишу листа без адресата,

Нехай ріка тече між берегами.

А ти знайдеш нові орієнтири,

Та знатимеш – я безкінечно вірив

У всі слова твої, мов і пророчі,

У щирість почутті та в сірі очі,

У неповторність спільної квартири.

Життя складне, не оминеш печалі,

Впаду, та встану, щоб рушати далі,

Я гордим був, та стану на коліна,

Розлука вб’є, отрута мов зміїна,

А серце що? А серце не зі сталі…

Благатимеш Едема повернути,

Та не згадати те, що вже забуте,

І тільки фотографії на стінах

Запам’ятають наші всі руїни,

Та вже не бути там, де вчора був ти.