Я КРИКОМ РОЗБИВАЮ МЕРТВУ ТИШУ

Я криком розриваю мертву тишу,

Сьогодні сам печаль у дім привів,

Скажи, чому твоїх не чую ніжних

Та теплих, наче промінь сонця, слів?

Я розбиваюсь на дрібні уламки

І розливаюсь морем щирих сліз,

Ти набери мене сьогодні зранку,

Щоб я бар’єри смутку переліз.

Чи залиши до завтра у обіймах,

Захочеш, то колись і в них помру,

Зітри печаль рукою мимовільно,

Порви мою натягнуту струну.

У шибку залети крилатим птахом,

В долонях принеси мені весну,

Лікуй мій спокій від їдкого страху

Й цієї ночі швидко я засну.

Це не тому, що ще зима лютує,

Сумую я, й заплакане вікно,

Це просто слів твоїх чомусь не чую,

Все просто: ми не бачились давно.