Я був далеко там, де жоден не бував
і в просторі надії я ласував нектаром вічної любові,
котра не вмерла, як вважаєш ти.
Ти поєднала всесвіт переді мною,
ти показала шлях і я прийшов...
Чому тепер не є ми разом?
Але облиш минуле, серденько,
бо воно лихе було для мене...
А як же ти?
Я бачив зорі знаєш
і навіть торкав руками,
хотів щасливою тебе зробити,
зробити те, чого хотіла ти...
Але...
Облиш минуле, серденько,
бо там є розпач лиш...
Тепер ми будемо разом,
я знаю - мій дух завжди з тобою,
а ти завжди в моїх думках
і навіть, якщо ти це не читаєш,
то неважливо...
Бо є важливим спокій твій.
Знай, я ніколи не хотів,
робити те що я тобі зробив:
налякав - то може, розчарував - напевно,
але я лиш любив тебе нестямно -
настільки, скільки міг.
І я люблю тебе сьогодні,
як ніколи і назавжди...
Облиш минуле, серденько, облиш...
Згодний з вам, пані Наталко. У важкі часи ми забуваємо нерідко про найголовніше - про кохання. А от, якщо пам' ятати, то все стає набагато яснішим.
Щиро вам вдячний!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Сумно, п. Таміло. Чомусь за нас самих вирішують нашу долю чужі старі діди. Дивно. Огидно. Та тільки подавляться вони тим ягням. Ось побачите!
у Вас 
0
