Чи ти лишишся?

Чи ти лишишся, коли тиша зведе розум,
Пошук спасіння вже припинить сильних форум,
Чи будеш просто ти руку мою тримати,
Допомагати власних слів не забувати?

Коли всі підуть і їх кроки в далі стихнуть
Коли не зможу голосніше вітру крикнуть
Не відчуватиму присутності твоєї
Не розумітиму важливості всієї.

Ти і тоді дивитимешся в очі,
І перестанеш помічати довгі ночі
І нерухомість не лякатиме і сльози
Заміниш на розквітлії мімози.

Усі не лише підуть, а забудуть
І моє ім’я в плині часу бистрім згублять
І запиляться мої записи, струхліють,
Сторінки в зошиті погнуться й пожовтіють.

Коли я перестану впізнавати,
Дрібниці людяності в тобі помічати,
Можливо, по-другому називати,
Життя на мене будеш витрачати?

Я просто хочу знати все напевно,
Не мучити обох зовсім даремно,
Лишишся тоді, коли серце не заб’ється,
Й моя душа не знано куди унесеться?

Чи і тоді ти не злякаєшся до смерті
Чи не шукатимеш шляхи короткі й легкі
Чи зможеш врятувати попри біль
Не дати зруйнувати чужих мрій.

Залишся, я прошу тебе, май мужність
І вималюй в відтінках сіру будність
Не йди як всі, не кидай в невідомість
Зітри з повік блискучу ту солоність.