А вино пломеніє червоним у снах золотих,
Сяйво місяця ллється прозоро сьогодні напрочуд,
Як у липні тоді. І гортанний оркестр не затих.
Задивляюся в ніч і не слухати серця не хочу.
Дикоквіткою ніжно-чіпкою, що прагне тепла,
Обів’юся довкола осердя гарячих симфоній.
Дивовижна зима – люто снігом усе замела,
А за крок палахкоче вогнями у білому лоні
І несе сум’яття, бо нутром відчуває весну,
Ще далеку, одначе уже не таку ефемерну.
Обдирає з душі поволоку важку захисну,
І минуле ніколи нізащо назад не поверне.
| 
у Вас 
0
