У минуле пам"яті стежини Не покриють трави забуття. Час від часу згадую донині Про своє найперше почуття. Де тепер та дівчина русява Із відбитком неба у очах, Що гуляти кликала до ставу Наяву та марилася в снах? Промайнули кучері дівочі, Наче снів казкових благодать, А в душі кохання палахкоче Ще сильніше з часом у стократ. Як же я кохав оте кирпате Непримітне з вигляду дівча! Безсумнівно, сам я винуватий, Що про почуття свої змовчав. Розійшлися з часом дві дороги В різні боки, ніби дві руки. Нині їй, напевне, ні до чого Запізнілі в часі балачки: Про яскраві зорі над водою І у вербах співи солов”їв, До яких стежинкою вузькою Я її ніколи не повів. Та в минуле пам”яті стежини Не покриють трави забуття, - Час від часу згадую понині Про своє найперше почуття.
Перше почуття завжди яскраво карбується у нашій пам'яті, тому що найсвітліше, найчистіше. І я до цього часу шкодую що у 17 не сказав її про свої чуття, може і нічого не вийшло б, зате я не картав би себе за це до сьогодні. А може і сьогодні не сказав би ... Вірш чуттєвий і зворушливий.
Подібні спогади, просто переконаний у цьому, не тільки у мене одного, а тому, Андрію, своєю відвертістю ти мене зовсім не здивував. Шкодуємо разом, уявляємо як могло скластися життя за інших обставин, але всеодно вже нічого не вернемо та не змінимо. Потрібно радіти тому, що маємо, а ми, чи не так? ,успішно це робимо.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
,успішно це робимо.
