* * * Стареньке серпневе літо ішло, шкутильгало, уже догорало, замучене, стомлене літо. Шумів по-осінньому вітер, несамовито розхитував літо, шумів і боровся із літом. Я вирішив також померти із літом, померти зухвало, бо літо вмирало і сонце, здавалось, із літом. Я більше ніколи не бачив би світла, та осінь настала, яка дарувала ще більше, ніж сонячне світло… У шепоті вуст найніжніших, із присмаком жовтого листя, у чарах очей твої карих, в словах, що для мене, як ліки, та осінь, мов казка; залишся, будь-ласка, моєю Любов’ю навіки… 31.08.-01.09.2006 * * *
|