Незабутнє

Такі крохмальні свіжі простирадла
Встилали ложе, де уже за мить
Душа його за неї на все ладна,
А тіло від той пристрасті бренить.

І в мить оту чарівну та натхненну
Небесним янголом була вона для нього,
Ванільним подихом музичного сонету,
найм'якшим пір'ячком ,що в вальсі марить строго.

А він...а він-прекрасний і довершений,
Вражав своєю ніжністю й красою.
Той аромат любистку наче вперше
Торкнув й осипався прозорою сльозою.

Торкались, ніжились, кохались,обнялись,
Навіки вірністю словами заручились.
А поглядом благала: "Залишись"...
І вуглики обіцянок зронились.

Вона ...солоні сльози і самотність,
Його відбиток на м'якій перині.
І довгі роки- плач, та біль, та гордість.
Серця-навіки вірні, лебедині.

Та повернувсь старий уже мущина,
З намиста слів зронив палкі промови.
Вони часто стрічались німими очима,
Коли рвалась тонесенька нитка розмови.
Присвята: О.Довженко "Незабутнє"