Можливо, я на світ цей поспішила, Чи ти, чомусь, занадто забаривсь… А може, Небо так пожартувало, Щоб долі наші тут пересіклись… Коли дівчаток смикав за косички, Тайком бува прогулював урок – Під дзвін церковний я тоді ступала Та сукню підбирала під вінок. Коли хлопчиськом бігав безтурботним, Ганяв м’яча під гамір дітвори – Я колискову синові співала І раннім-ранком й пізньої пори. Коли іще не відав як кохати, А цілувать дівчат сусідських йшов, – Я гіркоту уже відчула втрати, – Позбулась шлюбних «золотих оков». Коли здалось, що життя минуло Й надія в чашу небуття сплила – Кохання знову заживріло в серці І жар той душу нишком спопеля. Я не дозволю трепету померти Серця палкі не спинить поговір. Вони не знають паспортного віку, То ж в щирість почуттів моїх повір! Тебе кохаю я без гороскопів Хоч не плекаю я надії в майбуття, З тобою я жива і хочу жити, Які б сюрпризи не дало життя….
Неперевершиний вірш!!! В мене мурашки по тілу побігли:)))
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: Глибокий алегоричний вірш про кармічну справедливість і моральне покарання. Вміло описали "бенкет долі", де людина змушена "скуштувати" наслідки своїх вчинків. Ех, якби ж вж
у Вас 
0
