Вже вкотре ніч злітає мов хвилина І день за днем немов у небі хмари, Я бавлюся з життям немов дитина, Його ж боюся наче б то примара. Вогнем палю свої думки-цигарки І жар їх загасає в серці болем, Думки летять немов в ріці байдарки І сам я наче перекотиполе. А дощ осінній суму наганяє, Здається сонце темрява накрила, Тебе давно вже поруч не буває... Вже не злечу, я втратив свої крила.
Відсутня логіка, коли говориш про те, що схожий на перекотиполе, і в той же час скаржися на відсутність крил... ...Його(життя)ж боюся наче б то примара. Це як?.. Про інше - наступним разом...
Проникливий, щемний вірш. Недобра ситуація в сьомому рядку ("...летять, немов в ріці..."): збіг приголосних, грубий, немилозвучний... :-( Як би його... Гадаю, можна б так: "Думки летять, як у ріці байдарки...". І ще: краще розділові знаки або правильно вживати, або ж узагалі від них відмовитись. А, в цілому, непогано.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
