А ти готовий до терня, що тобі ноги поколе? А ти готовий до болю, що розтинатиме серце? Зі мною прагнеш звучати у ритмі неба інерцій - Посадиш душу за ґрати, повік себе поневолиш.
Заради мене готовий злетіти в синь піднебесну, В безмежжя крила розправить і не боятися впасти, Мене любов'ю наситить, щоб я для світу воскресла... Ти згоден крила роздерти, щоб дотулитись до щастя?
Ти все ще віриш у диво, а я - зоря, що згасає, Тобі я тільки здаюся, що ношу сонце у грудях, Я - вир стихії бурхливий, а ти - у пошуках раю... Заради мене, Поете, на що готовим ти будеш?
Якщо це, як я розумію для " її величності Поезії," то це круто, але чому "зоря, що згасає," адже від коли було винайдено письмо поезія не згасає, та й до письма люди спілкувались нею. Ну, а якщо ні, то щось дуже особисте.
Замахнулася на щастя - а прийшлося знову впасти, Вже й не знаю, мій Поете, чи ще прагнуть крила лету, Потовкла на новім зламі своє серце до зневіри, Але ж серце - то не камінь! Світ здається чорно-сірим...
Цікава дискусія розгорілась)) Я власне дуже люблю такі моменти) А якщо бути серйозним, то вірш наштовхує на роздуми. А це головне його призначення. Пишіть... Це у Вас виходить.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
