___________________________
Ти цілувалась з
вітром на світанні. Ховались ви
обидва серед жита.
І пристрасно так,
нібито востаннє,
він плечі обіймав
твої відкрито.
Ось бачу гру його
з твоїм волоссям,
але чомусь
нітрохи не ревную.
Спокусник вміє заплітати
коси?
Я в нього цю
науку опаную.
І щоб він не
казав тобі на вушко,
чи заглядав в
блискучі оченята,
чи кликав за
коханку чи подружку –
не матиме цей
звабник-вітер свята.
Бо підхоплю любов
свою на руки,
щоб десь у житі
зникнути до ночі.
Послухай, мила –
серце вже не стука.
Воно тремтить...
Бо знов кохання
хоче...
| 
у Вас 
0
