Німий відчай спустілої кімнати Бентежить протяг шелестом гардин. Приходять друзі в гості лиш на свята, А в будні залишаюся один. Бере самотність у обійми дужі І палить душу в давньому вогні. Невже я помиляюся у друзях, Чи ті розчарувалися в мені? Відкіль оця з’явилася тривога, Мені самому нині невдогад? Я ж дивлюся уважно вже під ноги, Ще й часто обертаюся назад. Уже давно всі почуття найвищі Я друзям не вагаючись віддав. Дороговказ – хрестом на кладовищі В моїй уяві зболеній постав. Цей образ усвідомлений не стерти, Якщо ціну життєвих знаєш втрат. Невже мені сьогодні треба вмерти, Щоб їх назавтра знову всіх зібрать?
Є така казка "Чому у зайця довгі вуха". Бо він любив, коли у хаті багато гостей, тому їх запрошував щодня на День народження. От вони приходили в гості і тягали його за вуха.
Не в одних клопотах тут справа, Зоряно. Часом, мені дорікають також тим же. Всі ми однакові. Розумію все, а змиритися не можу й не хочу з такою дійсністю. Дякую за коментар і вітання. Взаємно!!!
Влітку потрібно було їхати, був довгий час один, а зараз, боюся, що не всі домашні будуть раді таким гостям - молодим і красивим... Сьогодні здається, що навіть робоча субота не завадить поїздці до Ірпеня, вже, дійсно, недовго залишилося чекати на зустріч.
Ой, Софіє, скільки козаків молодих, здорових, красивих чекають на вашу взаємність, судячи з їх коментарів, на сайті, що мені краще буде відійти трохи вбік і помовчати. А хіба не помітили, що я так і роблю?
Помирати і справді не треба бо там і цього немає))) А якщо друг, виявився не друг, то потрібно подивитися уважніше і ви знайдете його там, де менше цього очікуєте.
Та я не хвилююсь. Слова про смерть - тільки слова про неї. А таку ситуацію одного разу я вже пережив. Потім знайшов нову родину))) Мені дуже близький цей вірш
Вікторе, мені здалося чи я вже десь цей мотив про кладовище у вашій поезії просліджувала? Тоді мушу Вас попередити - цей дороговказ треба викинути! Поставте новий - "Життя"! А друзів у Вас гляньте скільки! І, головне, розуміючих друзів.
Не заперечую, Людмило, адже все це робить "зболена уява" одного й того ж самого автора. Пам'ятаєте закінчення "За вікном засніжені простори..." , здається, там воно має такий вигляд "...А про те, що думалось писав." Ось і зараз уже почав потроху забувати про вчорашні думки, бо не одним же днем живемо! Мало що там було вчора, проте воно було насправді, нехай хоч у такому вигляді залишається у вірші згадка про це. Щиро вам вдячний за вашу небайдужість.
Вікторе, за те тут, на сайті у Вас повно друзів, які вас чекають і люблять. Я пам"ятаю, вас не було тут кілька днів, я вже розхвилювалася, почала у Катрусі питати чи чогось не сталося?.. А з Тамарою Шевченко?... теж не було десь тиждень... Переживала!...
Дякую, Оксано. Зворушливі слова знаходите в педадогічних цілях. Все просто і зрозуміло, хоч негативні емоції відчуваються також. Все добре.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
Тільки вмирати нетреба. 
Але не слід бути песимістами. 
