З солодкими вітрами диких мрій
Літає у блакиті голос мій.
І ним я тихо промовляю,
Що чудо дивне, дивне чудо відчуваю. І це не просто спалах сподівань,
Що стане кращим світ й без нарікань
Прошу замислитись. Тому що ми берем
В 100 разів більше, ніж іншим віддаєм. І кожен думає, що кращий він,
Що всі – звичайні риби, ну а я – дельфін.
Але подумати ніхто не хоче,
Як душу іншого ось це лоскоче. І всі хто прагне світ перемогти,
Хто хоче в одну ногу з Богом йти,
Не бачать, що ми всі – одна сім”я,
Однаковісінькі – і ти, і я. Що Господь Бог створив нас жити,
Й життю прекрасному на світі цім радіти.
Та де ж тут порадієш,
Ну, а сам нічого ти не вдієш. То ж схаменіться добрі люде,
Хай буде світ таким, як буде.
Але лиш ми його калічим,
Й нічим, крім совісті не злічим. А де ж вона? Втопилась чи згоріла,
Чи знову в неї та Гарячка біла?
Та ні, шановні люди, ні!
Треба боротись, щоб не згинути в пітьмі. Щоб кожен хто проходить мимо
З ненавистю на тебе не дививсь. І невмолимо
Не хотів твоєї смерті, ну а зараз
Нема ні слів в людей, ні фраз. «Німі на панщину ідуть,
І діточок своїх ведуть.»
Так само, як воли робочі, й ми
Але не знаємо чи вийдемо з пітьми.
| 
у Вас 
0
