В руки долі

Віддаюсь в руки долі покірно,

Я ніколи не був таким вірним,

Без дилеми «не бути чи бути»,

До небес усім серцем прикутий.

Знов на граблі не треба, не варто,

Буду жити, як випаде карта,

Не зі срібла, та дечого вартий,

Краще там, де тебе цінувати

Хтось навчиться. Що далі – не знаю,

Бо не з пекла, не з неба, не з раю,

Надягаю на ноги сандалі

І крокую дорогою далі.

Вже набридли кімната і стеля,

Може, десь у степу чи пустелі

Я знайду собі кращого місця,

Підіймуся все вище по східцях,

Чи впаду в щойно вириту яму…

Обніму на прощання лиш маму

І піду. Куди саме, не знаю,

Я тепер небесам довіряю,

А не тим, що всміхнуться у вічі,

Ну а потім не раз покалічать

Під ногами невинную душу…

Я піду, я повинен, я мушу

Пам’ятати, що рідна людина

Може ніж устромити у спину,

Або просто про тебе забути,

Хоч недавно товаришем був ти.

Вірю в краще, у місце під сонцем,

Покидаю оселю, віконце,

Віддаюсь в руки долі покірно,

Я ніколи не був таким вірним…