У вечірнім часі затихає віддих
Сонячного вітру. На вікні півсну
Притулились ясні сріблолисті квіти
Дивним візерунком. Місячну луну
Ще не розсипали ангели маленькі
У долину ночі. Мліє небокрай,
Там де кулачками затулені жменьки
Їхні чародійні. Ще мовчить скрипаль -
Дядько сивовусий на горі незримій,
Не сонько незрілий, а умілий Сонь!
Вишиває небо хмари павутинні
Рушничком парчевим, доки жде долонь
Плетива нічного. Зморене довкілля.
На чубатій стрісі умостивсь кажан
Першої зірниці, першого сузір'я,
Поки затихає сонячний орган
У вечірнім часі. А з вікна навпроти
Голосок маляти, мов солодкий мед.
Кілька ще краплинок, обважніють соти
Ночі і накриє місто сонний плед...
(4.04.13)
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Maksymovych: Дякую за коментар, дуже приємно що Ви звернули увагу до мого твору. Як автор я залишаю простір для читача — щоб кожен міг знайти у вірші щось своє.
у Вас 
0
Ним душа загортається, як м'якеньким пледом! 
