Хитає вітер за вікном уже безлисті віти. Вони, гамуючи свій сон, готові гомоніти; Про вічні примхи і страхи химерної погоди, Про почорнілі вже дахи, з дощу і непогоди. Про ночі холоду і зла, про приморозки ранку, Про теплі спогади зела у ніжному серпанку… І тільки сонечком горять жовтенькі хризантеми, Піднявши гордо до небес природні діадеми. Вони, як денні світлячки - ревнителі системи, Готові сяйвом освітить усі осінні теми. Так, ніби всім вітрам на зло, всміхаються до сонця, І множать сонячне тепло у кожного в долоньці. У дощ, мороз і навіть сніг – вони, як ті солдати… Не страшно їм змочити ніг, лиш людям би віддати Тепло своїх квітучих душ, свою магічну силу, Що надихає всіх довкруж на посмішку грайливу.
Мене лякає такий коментар.Прошу вибачення, але - це моя об'єктивна думка. Я просто не знаю радіти чи плакати, вважати все правдою чи "другою правдою" тему якого розвинула п. Оксана, адже я реально оцінюю ситуацію, і знаю який з мене писака.Попри все вдячна Вам, що завітали!
Це правда.Мій чоловік дуже любить різні квіти, особливо ті, що довго і гарно цвітуть, і садить їх по всьому городу, тож у нас зараз цвітуть саме такі жовті хризантеми.Дякую!
Людям би стійкості у цих квітів навчитися! П"ЯТІРОЧКА!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
