Знову акація цвіте...
Буяє пишним цвітом
Весна іде у небуття,
Єднаючи нас з літом…
Вже липа сили набира,
Також в танок зібралась
Та бджіл рої уже гудуть,
Стрічаючи світанок…
Усе якось переплелось
В житті, мабуть, й природі,
Ще не відцвів каштан й бузок –
Вже й ягоди в долоні…
Чомусь ми жити спішимо
Й природа з нами в росах…
Ще тільки вчора перший крок,
А вже ступаєм в осінь…
От-от і літо промайне –
Похмурим небо стане,
А серце льодом й новий сум
В душі неначе камінь…
Нехай зупинить хтось літа,
Щоб стрімко не летіли,
Хоч в косах цвітом сивина,
Та світ недолюбила…
Ще стільки планів і надій,
Весняних нових ранків,
А вже курличуть журавлі –
З собою кличуть змалку…
Відносять душу в Небеса,
До Бога на покору,
Якщо уже не милий світ,
Що схожий на потвору…
#поезія_Іванна_Осос
23.05.19
| 
у Вас 
0
