Зима відкрила писмурні світанки,
Спираючись на кленове гілля,
І кожен кущ, мов образ вишиванки,
Голками колеться здаля. І вітер будить поцілунками озера,
Що хвилями обійми простягли,
Та очерет, неначе ржаві пера
Пестує гривою човни. Пейзаж, як аплікація дитяча,
Пробуджує абстактні почуття,
А у мені мозаїкою плаче,
Душевності зимове сприйняття. У просторі сплітаються тумани.
Вплітаючи у коси береги,
Якби ж так легко бліднули обмани,
В солодкості правдивої снаги. Хай криють зими пасмуром світанки,
Хай без птахів діброви промовчать,
На те і є періоди мовчанки,
Щоб почуття в собі загартувать!
| 
у Вас 
0
