П’янило пахощами літо І гомоніло, і цвіло. Промінням сонячним зігріте, Вмивало зливами село. Розкриті навстіж вікна й двері, Хлопча манили у світи Брязчанням маминих відерець, Бажанням світла й теплоти. У мене вітер був за друга І я літав немов би птах. Стогнала відчаєм округа, Гілля тріщало у садах. Тремтіли вдосвіта від стужі Солодкі вишні у росі. Спросоння листя небайдуже Аплодувало тій красі. На чатах соняхи промоклі, Пройняті страхом про загар, - Мов видивлялися в біноклі Яскраве сонце поміж хмар. Червоні маки на городі Тоді безбоязно цвіли. І пироги, як нагороду, Просив я з маком будь – коли. Не знала втоми і спочину Життям здивована душа. Пірнав у радощів глибини І дуже жити поспішав.
Дивуюся зараз тільки тому, що колись так хотілося швидше стати дорослим, а коли це відбулося, то очікуваної радості не отримав від того, та і сподіватися на веселощі від старіння вже не доводиться. Дякую.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
Asedo1949: Кричать у вічі: «Слава Україні», Та, як чорти, в Вальпургієву ніч Танцюють нишком на чужій руїні, Обіцянками скріплюючи клінч… Правдиво сказано...Підтримую.
та
у Вас 
1
