Райдуга тобі Рада…
Присвячую моїй Музі
У своїх передранкових снах Рада завжди заходила у коричневі двері. Одразу за ними починався сад. Вона хапала струмінь свіжого духмяного повітря і заплющувала очі від задоволення. Поверталася в бік сонця і бачила на зворотній стороні повік червоні цятки. Розплющувала і одразу перед нею на блакитному полотні сонце і листя малювали чудернацькі арабески. Дівчина дивилась на сонячний диск-пензель, який надавав віттям різних золотавих відтінків, доти, доки в неї не починали боліти очі.
Рада прокидалась… Щось дуже тепле торкалось її обличчя і тихо муркотіло. Вологе дихання і приємне лоскотання змушувало прокинутись остаточно і нарешті відкрити очі, які ще боліли, пам’ятаючи промені сонячного диска зі сну. Побачивши перед собою смарагдово-зелені зіниці і м’яке, пухнасте, рудувато-чорне котяче личко, вона посміхалась і тягнула до нього долоню, пестила гострі вушка і тепле підборіддя. Маленький рожевий язик вдячно облизував їй пальці, а потім білий ротик починав ніжно та нетерпляче покусувати їх, вимагаючи швидше підводитися з ліжка і готувати сніданок.
- Ласунко, ми знову з тобою одні цього ранку? Дарка певне вже побігла до своєї редакції, звісно не додумавшись тебе нагодувати. Добре, добре, я вже встаю.
Рада повільно та ліниво сіла в ліжку, випадково торкнувшись кінчиками маленьких пальців ніг холодного мобільного телефону, який, як завжди, лежав забутий на підлозі. Мобільний одразу відгукнувся на доторк веселою мелодією, нагадуючи про своє існування. Рада знехотя підняла його з підлоги, побачивши ім’я абонента, ніжно відхилила кутики рожевих вуст у задоволеній посмішці.
- Ало? Годі спати! – почувся веселий голос зі слухавки, - Іди годувати Ласунку!
- Дарко, в тебе гарний настрій? Ти сьогодні напишеш шедевр?
- А тобі знову наснився сад за дверима?
- Як завжди… Чий сон сьогодні потрапить в лабети твоєї літератури?
- Твій, моя Музо, лише твій.
- Ти сьогодні не збудила мене поцілунком…
- За мене це зробила Ласунка! Ти маєш за це дати їй щось смачненьке. Все, па-па! Ввечері розкажеш свій вранішній сон, а я зображу його в погожу днину, таку як сьогодні!
- І це все?
- Радо Райдугу обожнюю!
- І Райдуга тобі Рада! - Радо, не заглядай через плече. Я це ненавиджу!
- Так нечесно, ти знову пишеш про мене і, як завжди, зображуєш мене милою!
- А як ти хочеш, щоб я тебе зобразила?
- Загадковою! Рада вже не чула розповіді Дарки про день, проведений в біганині по редакціях, де вона давала останні настанови щодо оформлення нової книги. Пухнаста ковдра зігрівала її, ласкаво торкаючись шкіри, а рудувато-чорна кішка, вмостившись під боком, заспокійливо муркотіла приємну колискову, зрозумілу тільки їй. Щільніше притиснувшись до теплої Дарчиної спини, Рада вже потроху наближалась до коричневих дверей її першого сну. Тепер, відчинивши їх, вона побачила там сутінкову вулицю, овіяну туманом, що трохи розріджувався світлом помаранчевих ліхтарів. По обидва боки вулиці за маленькими затишними столиками кав’ярень сиділи та гомоніли люди, слухаючи легкий джаз та насолоджуючись свіжим теплим вечірнім повітрям. Рада, не поспішаючи, йшла, ритмічно стукаючи підборами. Дівчина зачудовано роздивлялась обриси старовинних будинків, яким мерехтіння ліхтарів надавало поважної містичності. На небі несміливо почали показуватися перші зірки. Одна з них підморгнула дівчині холодним світлом і радісно віддзеркалилась в її очах. Рада задоволено посміхнулась, бо дізналась таємницю, яку тепер буде берегти разом з цією зіркою… - Ти мені розкажеш, що тобі сказала зірка, Радо?
- Навіть і не думай про це.
- Радо Райдугу обожнюю!
- І Райдуга тобі Рада!
|
та
у Вас 
0