Не встигло сонечко приголубити простиглу зимовою журбою землю, як з-під осінньо-обпалого покрову березового гаю явилося диво. Воно спочатку обережно розгорнуло салатовим вістрям воскових пальчиків брунатно-пріле лоно віджилого листя а потім, в єдинім натхненнім пориві виплеснуло на остовпілі пригірки блакитний зорепад тендітних голівок. Озираючись бурштиновими пестиками здивованих очей на погуки ще піддубілого, але вже з ледь вловимими весінніми натяками грайливого вітерцю, вони духмяним шепотом чудувалися власній самотності. - А де ж ус-с-с-і?! Де комаш-ш-ш-ки?! Де журавлі у піднебес-с-с-і?! – у такт повітряних хвиль шаруділи малахітові персті, обережно підтримуючи лазурову безнадію пелюсткового волосся. Гай зачаровано мовчав, боячись найменшим необачним порухом звислих гілок, розвіяти шовковисто-аквамаринове привиддя. - Пр-р-р-оліски! Пр-р-р-осто ви пер-р-р-ші!!! – розітнув лунке повітря скрипотно-голосий крук. Від несподіванки білошкірі, у рясних смолистих родимках тіла принишклих беріз, поривно гойднулись у бік крикуна і невдоволено загули… Зашарілі від такого одкровення першоцвіти знітились і потихесеньку опустили додолу ясно-сині голівки, потаївши у них смуток янтарно-тичинкових вій.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Таку прозу пишуть тільки поети! Радісно! 
