Коли людина завершує знайомитись із музеєм, історичною чи архітектурною пам’яткою, - вона має підсвідому потребу придбати звідти сувенір, що нагадуватиме про перебування у цій містині. Сувеніри ж у різних куточках України, практично, однакові, а різняться між собою хіба що наліпками на чашках та малюнками на магнітах. Вибір, зрештою, на останніх двох групах і зупиняється. Після чергового огляду музейного комплексу гетьманської столиці в Чигирині – пішов по сувеніри. Десяток відвідувачів вивчали прилавки, сподіваючись придбати щось на згадку. Я приєднався до них у цій ритуальній справі. Чашки й магніти з усіма можливими видами були скуплені під час попередніх візитів. Тому вітрини вивчав ретельно. Мою увагу привернула полиця з намистами. Вибір був широкий – і за матеріалом виготовлення, і за кольором. Старовинна жіноча прикраса незапам’ятних часів. Очі підсвідомо вибирали намисто, а у пам’яті виринула цитата арабського письменника Ахмеда Ібн-Фадлана – із його опису русів у місті Булгарі в 900-х роках: "На шиях у них намиста із золота й срібла, так що, якщо людина володіє десятьма тисячами дирхем – то справляє своїй дружині одну низку намиста, а якщо володіє двадцятьма тисячами – то дві низки… таким чином, кожні десять тисяч дирхем додають низку намиста дружині, так що на шиї іншої з них буває багато рядів намист”. Зупинив увагу на великих червоних із ялівця у три ряди намистинах на прикрасі. Досвідчена продавчиня зрозуміла, що я вже майже дозрів до того сувеніра. Вирахувавши траєкторію мого погляду, підійшла до намиста. Зняла його обережно й, демонструючи мені, промовила: “Як же ж воно красно висітиме у Вашої дружини…” Я не дав закінчити їй фразу, й стиха, з образою в голосі, промовив :“Як Ви так можете говорити?” Продавчиня налякано зиркнула на мене, не розуміючи, що саме мене образило у її пропозиції. Я спокійно продовжував: “У моєї дружини - намисто не висить, а лежить.” Після цієї фрази усі чоловіки у крамниці повернули обличчя до мене. Глянувши зверхньо, зробив “контрольний в голову”, показавши долонею кут, під яким у дружини лежить намисто, прокоментувавши: “Отак лежить”. Чоловіки говорили дуже гарні слова. І не скільки про намисто, як про його безпосереднє розміщення. Один із поціновувачів українських прикрас зазначив, що під таким кутом –навіть найдешевше намисто виглядатиме доволі пристойно. Обговорення тривало, подавчиня, поклигавши після невеличкої нервової напруги, посміхалась, пакуючи моє придбання. Неспішно йшов із крамниці до “Посольського шинку” – підкріпитися перед тривалим шляхом додому. З голови не йшла статусність намиста, описаного арабським істориком. Своєрідний “Форбс” існував і тоді: один погляд на дружину – і статок сім’ї вже відомий. У наш час так не можна. Перерахує молодий податківець у дружини кількість рядів намиста і… І навіщо тобі такий “Форбс”?
пАНЕ,Юро.мені сподобалос Ваше оповідання,з нього дісналася дещо з історії
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
