Почну спочатку. Насправді я й сама ще не дуже доросла, але маю молодших сестричку та братика і цілу армію маленьких крилатих, хвостатих і дзьобатих помічників. Що ж вони мені допомагають? – спитаєте ви. А я вам розповім. Усе, що гавкає, нявкає, ціпає, цвірінькає, пищить, а дехто, хто живе в акваріумі, навіть і мовчки допомагає мені співчувати, любити, спілкуватися зі світом, радіти життю. - І як це може зробити пташина, яку тримають в клітці? - Дуже просто. З клітки можна втекти. Саме це і зробив (як я вже потім дізналася) сусідський папуга. Й опинився у нашому дворі. Першим пташку помітив маленький братик: - Саша, Настя, бігом ідіть сюди, до нас прилетіла жар-птиця із маминої казки! Ми з сестричкою мерщій кинулися до Олега. На горіхові сидів папуга. Це був дуже сердитий, поважний білий красень, з великою жовтою пір’їною на голові, червонощокий, з блакитним хвостом. Самі ми його дістати не змогли. І дружно загукали: - Тату, у нас на горісі папуга. Тато, як справжній рятувальник, зняв кусючого гостя з дерева і посадив у клітку. Але це зовсім не сподобалося Кеші (так ми його назвали). Ми всі втрьох прилипли до клітки, співали пісень, просили сказати: « Кеша хороший!», намагалися нагодувати. Це тривало до тих пір, поки на подвір’ї не з’явилася тьотя Інна, наша сусідка, і не запитала: - До вас часом мій папуга не прилітав? Тут усі наші мрії, зробити з нашого Кеші найбалакучішого у світі папугу, вмить були зруйновані сусідкою. До вечора ми дружно журилися. Аж раптом чудова ідея: ми назбираємо грошей і купимо собі папугу! Ура! До роботи! Кожну знайдену і чесно зароблену копійку ми кидали у копилку-равлика. І ось цей день настав! Тато дістав наші гроші, порахували, засмутилися: не вистачає потрібної суми. І наш тато, як справжнісінький рятувальник, вирішив із нами розрахуватися за побитий посуд, незастелені ліжечка, вирвану моркву. Ну все, потрібна сума в кишені, усією сім’єю їдемо на базар здійснювати заповітну мрію. Я рада-радісінька, ходжу вибираю папужку, сестричка мені допомагає, підказує, який кращий. Мама теж з нами. Тільки братик проти. Жарко, хочеться пити, а він ходить за нами і незадоволено повторює: «Давайте, краще купимо курчат!». Як виявилося, він у нас дуже хазяйновитий. Але ніхто, слава Богу, Олега не слухав, за ті гроші ми вибрали парку кольорових пташок. Окрилені гарною покупкою, вирішили ще порозважатися на дитячому ігровому майданчику. Клітку з папугами залишили в автомобілі, закрили вікна, щоб, бува, не вкрали. Уже й братик оживився. Накаталися на гойдалці, з гірки спускалися, на батуті скакали. Щасливі, задоволені, повернулися до машини. Я бігом до своїх маленьких друзів, а вони сплять. Беру в руку, Боже ж мій, вони не живі. Мамочко, що ж робити? - А я вам казав: треба курчат купити! – Олег знову за своє. Я плакала так, ніби втратила найдорожче: як же мені шкода бідолашних птахів, наших марних зусиль, себе. Здавалося, вже нічого не зможе зарадити моєму лиху. Та ж ні, знову прийшов на допомогу найкращий рятувальник всього світу – мій татусь. Поки мама з Настею намагалися мене заспокоїти, татко десь зник, а раптом з’явився з двома папугами, точнісінько такими, яких я півгодини оплакувала гіркими сльозами. Живуть і досі у нас два чудових створіннячка: . я їх дуже люблю. Вони мої помічники.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
