Я цю людину зустрічав дуже рідко у ліфті. Вона жили одна у трьохкімнатній квартирі № 50 на шостому поверсі. Звали жильця Степан Петрович Петров. На вигляд йому можна було дати шістдесят років. Зріст у нього був середній. Степан одягався взимку завжди у пальто та у шляпу кльош, на ногах були взуті валянки. Влітку він ходив у зелених штанах та білій сорочці, а на ногах були взуті білі туфлі. Настрій у Степана Петровича завжди був веселий, іноді на вулиці біля лавки, яка знаходилась перед входом у дім, він розповідав про своє дитинство. Одного разу я його зустрів на автобусній зупинці. —Доброго дня Степан Петрович!—сказав я і поклонився. —Доброго дня юначе! — привітав мене Степан Петрович. —Я вас за все своє життя зустрічав у ліфті тільки пару раз, хоча живу тут двадцять років. Постійно ваз зустрічаю на вулиці біля лавки. З чим це пов’язано? —Я не хочу з вами зустрічатися у ліфті. Ви іноді буваєте п’яні і мені це не подобається. Я знаю коли ви виходити на роботу і коли ви відвідуєте друзів. Вибираю час, щоб вас не бачити. —Тепер зрозуміло. А чим ви займаєтесь? —спитав я Степана Петровича. —Я професор астрофізик. Зараз займаюсь вивченням Карликової галактики, яка знаходиться в іншому кінці нашої галактики. —відповів професор. —Це мені нічого не говорить. Я навіть не знаю, як називають нашу галактику. Від цього я нічого не отримаю у винагороду. Моє життя—це боротьба за грошові знаки. —Багато людей борються за гроші, але не кожний може залишити слід у історії чи мистецтві або у науці. Я вибрав науку і мені це цікаво, хоча багато благ від цього не отримую. У дитинстві мені батько говорив, що треба вміти заробляти гроші, щоб мати сім’ю. Я прислухався к його словам до двадцяти років, але потім мені набридло спілкування з дівчинами. Вони всі мені казалися тупими і примітивними. З тих часів почав займатися астрофізикою. —Я вас зрозумів. У вас свій шлях. До зустрічі. —сказав я і сів у маршрутку. Професор зі мною не попрощався і залишився чекати автобуса. Після цієї бесіди я перестав пити і ходити до друзів і почав займатися написанням маленьких оповідань, а Степана Петровича я взагалі більше не зустрічав, хоча він жив у моєму домі.
"Вони всі мені казалися тупими і примітивними" ..........Андрію, мені здається, що це речення ніяк не може бути прямою мовою професора.......... хіба що він - проффесор))))
Може він і сильний в астрофізиці. Ваш сусід. Та тільки в цьому і є його сила. А в спілкуванні з людьми він на мою думку тупий і примітивний. Особливо з жінками. З двадцяти років не спілкується з жінками.............зате сильний в астрофізиці.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
