Справжня Історія Корінних Американців. Частина 3-я.

Справжня Історія Корінних Американців. Частина 3-я.
ШАМАНІЗМ ЧИ ЗНАХАРСТВО

Американські індіанці були під впливом шаманізму: релігійний обрядник називався "шаманом" (ймовірно, походження від евенкської мови/прото-тунґуської мови, що має значення "той, що має доступ до/вплив на "світ добродійних та зло-чинних духів"). Шаман впадає у своєму танці у стан трансу, коли у нього, відключаються певні ділянки мозку під впливом рухів, звуків та певних трав, які спалюються на вогні: він починає "глаголити" незрозумілі для інших лексеми, яких, насправді, немає у мові, але які за мовними законами співзвуччя мови могли б бути утворені і могли б мати значення. Вважалося, що "наговорене-наспіване-накричане" шаманом мало лікувальні та захисні властивості, бо ніхто тієї мови не розумів, а тільки шаман (якого усі боялися), бо ті "слова" та "вирази", що промовляв шаман, насправді, були словами духа/духів.

Традиції: стильні зачіски а-ля могікан

Чоловіки-могікани вискубували собі волосся, пасмо за пасмом, поки не залишався квадратик волосся ззаду потилиці. Залишки волосся укорочували таким чином, що утворювалися три короткі косички, які дуже щедро прикрашали. Не плутайте: це - не стиль "поні".

У жінок було довге волосся, часто змащене медвежим жиром, або зав'язане в одну косу. Навіть узимку, вони не прикривали волосся.

   Чоловіки носили оленячі пов'язки улітку. Узимку, вони додавали до одягу наголінники та суцільну сорочку із оленячої шкіри. Полюбляли сережки із мушель: нанизані на нитку мушлі, як коралі, довге, модне волосся і шкіряні, м'яті, зшиті із клаптиків мокасини, що сягали кісточок. Носили також сувій, що служив мисливською сумкою для стріл, i- пов'язки на руках і на колінах.

 До 13-ти літ діти, улітку, ходили голі. Після ритуалу переходу до стану воїнів чи жінок, вони одягали одяг дорослих.

   Улітку, жінки годили з оголенеми грудьми, у оленячих спідницях. У холод, одягали повну оленячу сукню, шкіряний одяг, шкіряні мокасини. Прикраси- такі ж, як у чоловіків. Як прокладки та пов'язки для ран використовували продимлений та препарований мох.

ОДРУЖЕННЯ

Матрелінії були організовані у 15 матрисибах (мартіархальних родах).

Матрисиби ділилися на половину або на фрагменти, наче сім'ї. Спадковість визначалася по материнській лінії.

    Спорідненість визначалася по нисходящій та висходящій; паралельні родичі ставилися на одну лінію, а перехресні родичі визнавалися окремо.

 Одруження було, спочатку, справoю особистого вибору, але, при матіархаті, основну роль у влаштуванні одружень відігравали жінки. Після одруження, чоловік проживав у дружини. До 18 сторіччя, практикувалося багатожонство, яке зникло зовсім.

  Можна було розводитися. Коли розлучалися, діти залишалися з матір'ю.

Основна економічна ланка родини складалася із групи жінок, їхніх чоловіків і дітей. Кожна велика сім'я мала довгий будинок, у якому малі сім'ї займали певні сектори по колу, ділячи спільне вогнище. Кожен довгий будинок контролювався старшими жінками роду.

Багато традицій передавалися тільки усно, а тому й не усі вони відомі.

    Сім'ї роду змагалися в іграх. Родичі по материнсьій лінії проживали часто як в різних так і в одних і тих же місцях.

         Поведінка членів родини контролювалася релігійно-досвідченеми спеціалістами, держателями віри. Вони визначали, що соціально неприємлимо. Ті чарівни-ки/-ці, які не зізналися, засуджувалися на смерть. Ті ж, що призналися, могли отримати дозвіл виправитися.

МИСТЕЦТВО І РЕМЕСЛО

Мистецтво і ремесло амер-індіанців були підпорядковані практичним цілям: узори на кисетах для тютюну, прикраси, вироби з дерева (тотеми, що, певне, виглядали величними, як і слов'янські поганські ідоли, але були більш символічними та втаємниченеми), орнаменти на посуді, кераміка, ляльки качіна, що уособлювали невмирущі особи, які приносять дощ, контролюють усе в природі та в племені і є вісниками між людьми і світом духів.

ПІВНІЧНО-СХІДНІ ІНДІАНЦІ

Територія Ілінойсу [ілінвуа'] є частиною Північно-Східного реґіону, де проживали давні корінні американці.

  Місцевість була покрита Тополями, березами, в'язами, кленами, дубами, соснами, смереками, ялинами (ну, чисто, як в Україні, але- на Заході). Ці дерева були матеріалом для схованок, прикрас, одягу і, навіть- їжі.

Найвідомішим транспортним засобом в північних індіанців було каное з кори.

Проживали вони у вігвамах та будинках з березової кори.

Вони полюбляли бути коло води.

    Племена включали Алонквінів, як розмовляли мовами Фокс, Шоні, Вемпеноаґ, Делаварів, Пеквотів та Меномінів.

  Звукове сполучення слів певних мов зовсім не подібне на звукосполучення слов'янських мов (воно ближче то до ґерманських то до полінезійських чи південно-азійських мов) [автор]. Нашим завданням не є аналізувати тут корінні мови Америки, бо це- важке і занадто вимагаюче часу завдання.

МОВА МОГІКАНІВ

Цікавою була структура могіканської мови.

У східному діалекті могікан, людей називали "народом". Зверталися до різних родів як " люди конопель", "люди великих гір", "люди боліт", "люди горбів", "люди стоячого каменю", люди кременю (Мохоки)". 

   Вітання на кшталт "привіт!" - "секон" або "кхвуе". "До побачення! - "у-нен!" або "у-нен кі-ва-хі!"

  Найпростіше- "ласкаво просимо!" - "і-йо!"

Є певні слова, які українцеві просто запам'ятати- є аналогії: "отсі-тса" /квітка/ (як "чі-ча"), "то-та" /бабуся/дідусь/ (як "тьотя"), "тсітшо" /лис/ ("тихо!"), "ані-тас" /скунк/ (як "уні-таз" : пахне зле).

ІМЕНА- ІМЕНА

"що - в імені таке, що солодко так пахне?"

    /В. Шекспір/

Кожне плем'я- інше ймення. Корінні американці мали свої власні традиції давати імена. В основному, імена бралися з природи. Однак, імена могли бути описовими або давалися прізвиська, як, наприклад, "світлі очка". Імена залежали від статі і місця народження дитини. Коли ставали дорослими, імена змінювалися: людина могла мати кілька імен впродовж життя. Можна було, певне, почути: "коли він був Світлими Очками, він полюбляв ягоди, коли він став Струнким Дубком, він любив полювати на куріпок, а, коли він став Стрілою Грому, він був знахарем і відважним воїном".

Ім'я відображало вдачу, досвід чи здобутки. Інколи, імена включали назви тварин тотему. Імена були настільки особистими і сакральними, що ніколи не вживалися у щоденній побутовій практиці.

  Вважалося недобрим, згадувати голосно імена, бо це могло зашкодити і позбавити власника сил або дати перевагу ворогові. Отож, мали два імені: одне- відоме усім, інше- тільки найближчим, яке, певне, промовлялося пошепки. Прізвищ не було. Таємниче ім'я знали рідні і шаман/знахар.

 Період статевого дозрівання святкувалося ритуалом ініціації (введення у дорослість). Хлопчаки, які ставали чоловіками і воїнами, повинні були пройти певні випробовування: ізоляцію, заточення, приймання певних медичних засобів, ритуальне купання (певне, як українське "Купало"), нанесення ритуальних зображень, і, подекуди, - болісні тортури на витривалість. Певне, у той час і давалися дорослі імена.

Ставання чоловіком у племені Черокі простіше: батько бере сина у ліс, зав'язує очі, і син має пробути так, сидячи на пеньку цілу ніч. Провівши сам ніч у лісі, він приходить до дому уже чоловіком. Обряд - таємний. Іншим про нього розказувати не можна. Тільки- вам.

ДІВЧАЧІ ІМЕНА.

    Імена Апачі.

Гарні апацькі жіночі імена: Мудра Жінка (Ґоуєн), Жінка-Воїн (Дахтесте), Ранкова Зірка (Сонсі-Еррей), Єдність (Екта), Земля (Ела), Сова (Насча). Їхній вибір зрозумілий: як і багатьом іншим давнім племенам давніх культур хотілося того ж, та й полюбляли ті самі цінності- красу, відвагу, мудрість.

ХЛОПЧАЧІ ІМЕНА

Деякі племена мали дуже складну систему. Вживалися імена народження, прізвиська, почесні імена, імена особливих звитях, таємні і духовні імена.

 Апачі мали гарні імена: а/ астральні (Зірка /Тарак/,б/анімалістичні/тотемні ( Ведмідь /Курук/, Сірий Яструб/ Великий Сокіл (Ітса-чу),,Сірий Вовк /Нантан Лупан/[скидається на "лупа'ти"-здирати'], Сірий (Таклішім), Жовтий Кінь /Джі-ін-Літсок/; в/ рольові/професійні ( Ватровик /Бодавей/, Віршар /Екнатх/, Мовець /Нантан/, Плямистий Пастух /Бімінак/, Друг /Нітіс/; числені були імена "Воїн-Вождь" / Нана, Ескімінзін, Манґас, Ка-і-ті-ней, Таза, Чаліпун, Олчезей, Делшей...)- ну, усі ж хотіли бути славними, хоча б у племені-роді. г/  за звичкою ( Ковзький /Бімісі/, Чудовий /Елан/, Стрибаючий Вождь /Натан Доле Чассо/, Ховаючий Ногу /Аскадоділґес/, Сидячий-Тільки-Там /Дасодаха/, Великий Рот /Ескамінзім/, Позіхач /Ґоятхлей/...

   Слід запримітити, що деякі імена, насправді, мають іспанське походження (їх ми тут не згадуємо, бо це- зовсім інша сторінка історичних бувальщин).

ІМЕНА ПЛЕМЕН АЛОКВІНІВ

Дівочі- а/ імена-ототожнення: Горошок (Алава), Земля (Нуна - наче "неня"), Ранішня Зірка (Утра Дабун), Дощ (Соканон),  Срібло (Сулява), Світанок Вапун),; б/ за якістю- Незалежна (Алсумсе), Гарна (Гуріт), Великоперса (Маккітотосім'ю), Незаймана (Кіґскво), Мудра (Надіе ?), Кохана (Ніджлон), Нечиста (Ніттавосю), Кисла (Сокв), Зимна (Тахкі),  Гарненька (Ваватсека); в/ імена-уподібнення - Дух Доброї Чаклунки (Чепі), Таємниця (Кімі [як "хімія"?], Сестра (Нуміс), Моє Серце /як українське "моє серденько"/ (Нуттах), Жінка (Вікімак); в/ за спорідненістю із дією- Співуча (Канті ?)...

ЧОЛОВІЧІ ІМЕНА АЛОКВІНІВ

Дуже цікаві чоловічі імена Алґонквінів- барвисті та промовисті. Багато з них подібні до імен Апачі, але звучать інакше і реґістр їх ширший.

   Як же називали хлопчиків/чоловіків?

1/ за спорідненням із тваринами: Дикий Кіт (Абуксіґун), Миша (Абукчіч), Змія (Аскук), Сарана (Чансомпс), Дрізд (Чоґан [так вже перекликається з японським "Циґуном"]), Ведмідь (Мачк: [словом, той що "мачає" лапу у мед]), Сірий Вовк (Мінґан), 2/ за спорідненям із духовними віруваннями- Дух (Ачачак, Ачак),Святий (Елувілуссіт); 3/ за соціальною належністю- Робітник (Анакосуен), Раб (Кестеджю), Дитя (Муккі), Дід (Нікскаміч), Жрець (Поуво), Близнюк (Тоґквос), Човняр (Етчемін); 4/ за дією- "Він-Сміється" (Агану), "Він-Вартує" (Аскувіто), "Живущий Сам" (Енкудабау),  "Той-що-Галасує" (Етлелуаат), "Він-має-великі-зуби" (Маккапіт'ю), "Він-має-зле-серце" (Матчітех'ю), "Той-що-б'ється" (Матунаґд), "Вбиває-багатьох" (Меґедаґік), "Він-бреше" (Паннуво), "Він-багато-ходить" (Самосет), Лінивий (Сеґенам), "Він -чавить" (Сунуккухко); 5/ за природними явищами - "Зірки" (Аранк), Грім (Кеме), Вогонь (Нуто), "Сідаюче-Сонце" (Віматін)...

(https://www.warpaths2peacepipes.com/native-american-indian-names/algonquian-names.htm)

Подібними були імена у Крік, Фокс і Чорностопих (Блек-Фут). Дещо іншими - у Сіу-Лакота. Їх- більше, і вони- цікавіші.

    Дівочі- а/ за назвами тварин: "Бобер" (Чапа), "Метелик" (Кімімела- як італійське "фарфалля"), "Біла Телиця" (Птайсанві), "Пташина" (Зіткала- співзвучна із українським "зіткала"- наче "гніздо зіткала"), "Голубка" (Тахчавін),"Мудрий Єнот" (Міка);  б/ за особистими якостями - "Працьовита" (Чапаві), "Вірна" (Гантейві), "Витончена" (Маґаскаві),  "Довірлива" (Зонта); в/ за спорідненням із прирoдними явищами - "Росинки" (Чумані), "Світанок" (Мача), "Червоний Грім" (Шаппа), "Волосяна Буря" (Васула), "Захід Сонця" (Віяя), Зірка (Вічапі), "Земна Дівчина" (Макаві); г/ за спорідненістю дій- "Співаючий Голос" (Дованхові), "Дічина-що-сміється" (Іхаві), "Дівчина-що-танцює" (Вачіві); д/ за кольором- "Біла" (Сках), "Червона" (Талутах); е/ за сімейною спорідненістю - "Першородна Донька" (Вінона-ну, ледь не відома усім "Юнона"!- гарна мова! знаєте чому? бо має послідовність чергування приголосних і голосних, як італійська чи українська мови).

А, ЯК ЗОВУТь СЕБЕ ЧОЛОВІКИ?

Чоловічі імена давалися: 1. за спорінненістю з подорожами: "Добрий Шлях" (Чакнуваштей); 2. за спорідненістю з тваринами- "Яструб" (Чатан, Тахатан), "Сокіл" (Чейтон), "Ворон" (Канджі), "Ведмідь" (Мато), Білий Ведмідь (Матосках), "Єнот" (Міка), "Кінь" (Ташунка), "Білий Орел" (Вамбліска), "Біжучий Ведмідь" (Мато Ватакпе), "Малий Бик" (Татанка Птечіла), "Американський Кінь" (Васечун Ташунка); 3. за виглядом- "Малий" (Чікала), "Високий" (Ханска), "Дужий" (Хотах), "Прудкий" (Когана), "Відважний" (Напайшні); 4. за уподібненням до знарядь - "Кремінь" (Лутах); 5. за астральними назвами - "Земля" (Махкаг - певне, у мові мали іменник і чоловічого і жіночого роду), "Небо" (Магпі), "Червона Хмара" (Махпія-Лута- співзвучне з "мафія люта"), "Синя Змля" (Манкато- цікаво, як вони знали, що Земля з космосу синя?), "Тінь" - (Оханзі); 6. за соціальними звичками - "Союзники/Друзі" (Дакота), "Дружба" (Одакота), "Друг Усім" (Такода), "Воїн" (Акечета), "Вождь-Дитина" (Аппанузе), "Переможець" (Охієса), "Досвідчений" (Вакен); 7. за сімейним спорідненням -  "Багатих батьків" (Вічаса), "Старший Син" (Часка); 8. за прикметами - "Носить-червону-сорочку" (Оґаліша); "Крапчастий Хвіст" (Сінтей Ґалеска); 9. за уподібненням до рослин- "Червоний Листок" (Вапаша); 10. за діями- "Вбиває Багатьох" (Отактей), "Вбиває-у-лісі" (Чановічакте)...

Вибирайте ім'я собі і їй до вподоби. Можете -другові, але обережно, аби не образити ні їх, ні себе.

СИМВОЛІЗМ АБО ПІКТО-ПИСАННЯ

Рисунки на різних предметах мали символічне значення, яке різнилося від племені до племені і від реґіону до реґіону. Тобто, це- було пікто-письмо. Письмо таємне, для втаємничених.

  Переважно рисунки були плоскими, різно-барвними, дво-мірними.

   Військові рисунки- фарба лиця, коні, мапрямок - усе було закодованe. Цікаво, що деякі з рисунків були набуттям певного роду і передавалися з покоління в покоління. Інші- мали на меті повідомлення ішим племенам, ще інші- напрямки для полювання, деякі мали релігійно-ритуальний характер.

ЗБРОЯ КОРІННИХ АМЕРИКАНЦІВ

Перш, ніж говорити про війни корінних американців, слід згадати про їхню зброю.

  Корінні американці застосовували різні види зброї: луки і стріли, списи, військові палиці (як українські булави, певне), томагавки (військові сокири), ножі. Переважна кількість озброєння була з каміння, лише невелика кількість- із міді.

   Зброя, як відомо, потрібна була для полювання і для війн. Тільки з прибуттям білих поселенців з Європи, зброя тубільців змінилася - осучаснилася згідно з європейськими тогочасними мірками.

   Багатьма племенами застосовувалися отруєні стріли і дротики, останні заряжалися у трубчасту рушницю, з якої видувався дротик. Отруту добували з отруйних рептилій або з отруйних рослин.

   Було багато ріжучих та зтинаючих видів зброї.

   Окрім нападаючої зброї, була й захисна. Це- щити з шиї буйволів, прокопчені та просяклі у клеєві з копит тих же буйволів для більшої відпірності . Джордж Кетлін свідчив, що такі щити були стріло-непробивні. Щити були маленькими і використовувалися тільки на конях. Щит складався із шкір, оздоблений фланеллю, пір'ям, бусинками, хутром і шматком людського скальпу.

Окрім військового щита, кожен воїн мав ще й "медичний щит" (як оберіг) на коні для духовного захисту. Медичний щит кожен воїн отримував підчас ініціації або ритуалу переходу з дитинства у дорослість, з хлопця - у чоловіка. Слід було медитувати, неїсти, постити, а, після посту, мала прийти думка, яка тварина мала стати захисником воїна. Знахар/відун повинен був інтерпретувати сни/видіння хлопця і зобразити медичний щит у формі священних символів і малюнків духовного скерування. Медичний щит робили із шкіри тварини, натягнутої на обруч. З часом, на щит навішували пір'їни, скальпи, які мали репрезентувати доблесть воїна.

МИСТЕЦТВО ВОЄННИХ ЗВИТЯХ

Індіанське ведення війни було запеклим, страхітливим, безжалісним, яке, здавалось, було непідвладне страхові чи боязні, з готовністю боротися на смерть, використовуючи смертоносну зброю і кровожадну тактику заради захисту честі та здобуття звитяги.

   Більшість воїн, що велися індіанцями, були нетривалими. Так, Битва на Ріці Литл Биґгорн тривала лише коло години.

Воїни, що йшли у битву, мусили бути переконаними, що їхні сім'ї мали достатньо запасів їжі, щоб вижити.

ПРИЧИНИ ІНДІАНСьКИХ ВІЙН

Індіанці ішли на війну, якщо для цього була крайня необхідність.  Серед причин, слід згадати: 1. Відо’мста- убили близьких рідних; 2. оборона- коли життю сімей загрожували інші індіанці ворожих племен, які нападали на поселення (ну, як у слов'ян, колись); 3. вірування- коли вожді, знахарі чи шамани мали видіння, яке наказувало їм іти на війну; 4. бажання воїнів одержати визнання, здобути честь та підвищити собі соціальний статус;

5. необхідність розширення племінної території; 6. вимога захоплення в полон для роботи, продажу чи поневолення людей інших племен;

7. необхідність дістати собі коней; 8. необхідність захисту власного життя і стилю життя від загрози білих європейців.

ЗАРАДИ ЧЕСТІ І ЗВИТЯГИ

Часто, щоб показати свою завзятість та відвагу, індіанці вирушали у пошуках пригод до інших племен. Їхнім завданням було зробити "ударною палицею" або голими руками якомога більшу кількість дотиків . Враховувався кожен дотик. Індіанці мали систему підрахунку "подвигів": торкнутися ворога- завдання не просте. Кількість "дотиків" підраховувалася, і кожен воїн діставав відзнаку- пір'їни на "купі" (палиці), чи на головному уборі. На "зайнятих" конях, індіанці робили свої племінні мітки із зазначенням, скільки було вбито ворогів і скільки забрано коней.

 Скальпи знімалися з убитих  або поранених у військовій вилазці. Скальп старанно чистили і натягали на обруч, а потім підвішували на палицю для носіння. Шкіра всередині фарбувалася на червоно, волосся природньо розправлялося. Якщо убитий мав пір'я на голові, то воно також вивішувалося на скальп, певне, щоб підкреслити, наскільки сильним та досвідченим був ворог.

ПРИГОТУВАННЯ ДО ВІЙСьКОВОГО ПОХОДУ ТА ТАКТИКА

Було зовсім непросто добре підготуватися до військової виправи: треба було мати достатню кількість зброї- списів, топірців, стріл. Менш, ніж за хвилину, вправний воїн міг випустити з лука до 20 стріл.  Сагайдаки ("квиверз") робили або із лози або із шкіри тварин.

Користувалися і кийками із щелеп великих тварин ( "джо-боун клабз"), коли половина щелепи убитої тварини служила верхньою частиною бойового кийка, гострого і ефективного у битві.

Індіанці мали свої пращі, які в Європі на Азії робили масивними. А індіанська праща була особистим видом зброї, яка "заправлялася" камінцями. На полюванні, зроблені зі шкіри, пращі ("слинґ шотс") були дуде зручними. При битві, вони були відволікаючим засобом. Просто- шкіряна мотузка, на зразок "рогатки", з округлою чи овальною торбинкою для камінців.

Були в індіанців і батоги, канчуґи, бичі, шмагачі.  Їх було три види: для коней, для наказання, яким користувався "шмагач" ("вип мен"), що мав завданням "наглядати" за плем'ям. Такі батоги звали "акічіта". Церемонійні батоги (як і в давніх єгиптян) були ознакою влади і високого статусу (що в українців та в поляків було булавою). Вони були кольоровими і носилися у битвах: вірили, що вони мали захисну силу.

Шмагач навoдив порядок підчас щорічних зібрань (віче) племен "пав-вав", карав, як учитель, неслухняних дітей племені різками, був адміністративним порядко-держцем: карав за крадіжки та інші злочини /за перше порушення - 50 ударів батогом, за друге- 100, за третє - смерть/. Він мав право зруйнувати усе майно порушника. Запам'ятайте його ім'я- "Акічіта" (той, що "кичиться"- ну, та й мав чим- батогом).

Іншими видами зброї нападу і знищення були кийки у вигляді руків'я пістолета, що малo гостре лезо, кийок із кулею, яка мала гострий кинжал, камінний кийок, сокирки, ножі, кийок з рухомою кулею.

Пізніше, при прибутті європейців, індіанці здобувaли або вимінювали на хутра мушкети і рушниці. Щоб купити рушницю, індіанець мав дати хутра на вишину рушниці! Отак дорого вона вартувала. Індіанці називали рушниці "вогняними палицями".

  Вчилися військової справи змалечку.

 Індіанці були досвідченеми воїнами.

 Вони вміли викрадати, робити засідки, використовувати камуфляж, несподівано нападати, проводити маневри...

   Індіанці полюбляли заманювати у засідку, де нещадно вбивали своїх ворогів.

 Часто, вони атакували зненацька. Були тихими і непомітними, підбиралися до поселень крадькома.

Bміло використовувалися фарби, колір одягу, коли, у різних ситуаціях і на різних ландшафтах, їх було майже неможливо помітити.
Підбір матеріалів, переклад, редагування та коментарі- автора.

Використані матеріали люб'язно дозволені для використання Чикагським Інститутом Мистецтва.

Далі буде.

Ivan Petryshyn