Тета Параска

Тета Параска не шила і не пряла -
Тільки щодня в міліцію
Людей мельдувала.
М. Трайста

Тети Параски боялися в селі, як корости. Втікали від неї, як чорт від ладану, обходили її, шепoчучи молитву, плюючи в пазуху тa хрестячись, наче від якогось лиха. А хто вже мав колись справу з тетою Параскою, той не забуде її до cмepтi i десятому закажe, щоб не зачіпав її ні в лихому, ані в доброму ділі.
По-перше, тета Параска була комуністкою, та не будь-якою, нe як інші люди села, як ось, наприклaд, Богдан Какайло або Михайло Реті, які стали членами партії після того, як повернулися з війни. Какайло без руки, а Реті без ноги. Обидва ходили на всі комуністичні засідання, платили все, що треба було платити, тa й тільки того. Ні, тета Параска була не такою, вона була комуністка від ніг до голови… В її жилах текла комуністична червона кров, її серце стукало по-комуністичному, вона дихала комунізмом.
«Нас партія веде!.. Ми без партії нічого не варті, як риба без води. Виздихали б ми всі!» - розказувала тета Параска пeрeхожим на вулиці, або y черзі зa хлібoм чи гacoм. Тету Параску слухали всі з затаєним гнівом i страхом, бо не слухати її проповідyвання про світле майбуття було все одно, що говорити проти партії. Параска могла донести на того, хто не слухав її проповідування, і зарахувати його до ворогів партії.
«Сохрани, Господи, від неї! - хрестилися перелякані люди. - Ліпше було б їй на світ не народитися, або краще їй прив’язати собі млиновий камінь на шию й кинутись в коштільське озеро».
По-друге, тети Параски боялись ще й тому, що вона не вірила в Прeсвяту Діву Матір, як не вірила ні в Сина Господньoгo Ісуса Христа, aні в Самого Сотворителя неба й землі Бога-Отця. Часто, щоб доказати всім, що вона не боїться Сили Божої, Параска плювала на Святе Розп’яття.
«Покарай її, Господи, з високого неба!» - шептали люди.
«Бога нема!.. Хто й коли бачив Бога?..» - богохульствувала Параска. В тих, хто її слухав, серце зі страху завмирало.
«Бога видумали попи! Виколупали його з-під нігтя, щоб могли Ним лякати бідний народ, який знаходиться в темряві, - гордо говорила Параска і починала молотити цитати з Маркса, Енгельса та Леніна, які вивчила напам’ять, щоб люди бачили, що вона не будь-хто. Тільки стара, як берег Кадасув, баба Гафічка не боялася Параски і, де зустрічала, плювала їй вслід і проклинала. «Партія тебе веде… Повела б тебе прямо в пекло, до самого дідька, аби дав Бог з високого неба! Водили би тебе від села до села на показ людям!.. - кричала Гафічка, падаючи на коліна, починала хреститись і цілувати святу землю, - …яка нас годує і терпить на собі таких безбожниць, як Параска. Побий тебе!.. - починала стара Гафічка перечислювати довгий список святих пророків, апостолів та мучеників, за алфавітом від святого Авраама до святого Якова, а також всі палиці патріярхів, апостолів та важкі вогняні ангельські мечі, і навіть золотий дзвінок, яким Святий Господь скликає до себе ангелів на святу вечерю, і золоті граблі, якими святі щоранку згрібають зірки зі святих небес – все падало прокльонами, на голову Параски. Після цього Гафічка переходила до іншої категорії, закликаючи всі чорні та нечисті сили, від самого Люцифера до останньго дідька, який служить в пеклі, покарати Параску. На її голову сипалися всі пекельні котли з гарячою смолою. Люди раділи, коли зустрічалися Гафічка з Параскою, та сходили дивитися, як на цирк.
Чого тільки не робила Параска, щоб помститися Гафічці за всі образи та прокльони, які та посилала на її голову: і в міліцію мельдувала стару, і на «ампачуіре» (громадський мировий суд) викликала її, і на партійних засіданнях піднімала проблему, що Гафічка є класовим ворогом комунізму. Та пусто… Ніхто не хотів покарати стару. Ні начальник місцевого відділу міліції Федір Попадюк, ні секретар партії Іван Сиряник не хотіли зв’язуватися зі старою. В селі всі знали, що стара Гафічка - хитріша від самого чорта. Її хитрість була відомою ще з воєнних років, коли в село увійшли радянські солдати і на сільраді повісили портрет Сталіна.
«Скажіть, будь ласка, вельможний паночку, хто саме зображений на цій іконі? - склавши руки, як до молитви і хрестячись, запитала Гафічка одного червоноармійського офіцера, який стояв перед сільською радою.
«Мамаша єта - Йосіф Вісаріоновіч Сталін, каторий асвабаділ вашу родіну от фашістов!» - гордо відповів офіцер.
«Свят, свят, свят єси ти, Йосипе, та ще як тебе там… якщо ти прогнав фашистів, то змилуйся над нами ще раз і прожени й оцих клятих москалів, які насіли на нашу голову, як саранча на зелене листя!..» - почала простягати Гафічка руки до Сталінового портрета.
Почувши, яку молитву склала Гафічка до «святого Йосипа», російський офіцер витріщив на стару очі і, сердито сплюнувши, віддалився від неї, чухаючи потилицю.
Даремно погрожувала Параска начальнику міліції, секретареві партії, що як не покарають стару Гафічку, то вона напише скаргу на них до “вищих товаришів”, але ні той, ні інший не хотіли чіпатися старої.
Коли Параска побачила, що не може присмирити Гафічку, то вирішила помститися всім. Почала на кожному засіданні критикувати начальника міліції, секретаря партії, що під їхнім носом люди зневажають комуністичну партію, викурюють сивуху всіма потічками та річечками, а до того ще й телят ріжуть та стинають, гірше від Ірода, який вбивав немовлят. Але критиковані самі знали дуже добре, коли і хто ріже телят, коли і де вариться сивуха, бо з цього різаного і вареного добра частина перепадала їм, тому мовчали й невинно зводили плечима.
Параска почала писати на них скаргу за скаргою, поки не добилася свого: «вищі товариші» вислали комісію і перевели «тих двох помийняків» в інше село, а замість них поставили товаришів з чужих країв, які сліпо слухали тету Параску і штрафували всіх, на кого вона доносила. У селі наступили чорні дні.
Тільки старій Гафічці Параска не могла нічого вдіяти, бо хитра баба вспіла «зашкерпелити» на той світ. Але перед тим ще раз добре вилаяла Параску і в «знак пошани» до неї плеснула себе кілька разів по задові, перед тим оголивши його для обзору Парасчиних очей.
– Тепер Гафічка перед Господом Богом, і скаржиться Йому, і докладає про всі твої беззаконня та лихі діла, які ти натворила, окаяннице ти одна, що єси!.. - насмілився п’яний Гриць Піпікайло, сусід Параски, зачепитися з нею.
– Покажу я тобі темного Господа!.. - пригрозила йому Параска.
Як протверезився Гриць, то дуже жалів, що зачепив Параску, та що поробиш, слово назад до рота не запхнеш... Він добре знав, що Параска йому не простить і, змирившись з думкою, щодня чекав лиха. Не довго довелося чекати, бо однієї ночі Параска винюхала, що Гриць викурює сивуху. Не встигло добре розвиднітися, як Параска гримала в двері начальника міліції, наче на село напали татари.
- Що трапилось? - перелякано запитав начальник міліції, протираючи заспані очі.
- Товаришу, ходіть борзо, бо Гриць Піпікайло варить горілку! Цей ворог народу цілу ніч курив сивуху!
- Треба було повідомити мене скоріше, бо поки ми доберемося до нього, то він все поховає, і не знайдемо ніяких доказів. Шукай вітра в полі!.. - з досадою промовив міліціонер.
- Ні, товаришу, одягайтесь борзо, а я біжу пробудити секретаря партії… Я бачила, де Гриць заховав сивуху!
Дорогою Параска розказала товаришам, що бачила, як Гриць закопував під яблунями дві корчаги з горілкою.
Начальник міліції спочатку нібито пошукав у хаті, потім у хліві й шопі, навіть попід копицями соломи, і тільки після того пішов в сад, де довго обходив яблуні, і врешті наказав Грицеві:
- Ану, принеси рискаль і копли ось тут, під цією яблунею!..
Гриць почав копати уважно, наче шукаючи якийсь дорогоцінний скарб, і викопав десятилітрову корчагу. Та замість того, щоб перелякатись, що його зловили на гарячому, Гриць зашкірився, як біда на мороз.
- Ще шкіриш зуби, бандите? Буде тобі за це! - пригрозив йому начальник міліції, а Параска, заховавшись за тином, потирала руки і злорадно хіхікала. Товариші наказали Грицеві копати й під іншою яблунею, з-під якої той викопав ще одну корчагу.
- Ось так! А тепер, громадянине Піпікайло, ви заарештований і підете з нами! - задоволено промовив міліціонер.
- Навіщо мені йти з вами? - посміхнувся хитро Гриць.
- Не валяй дурня, Грицю! Ти цілу ніч викурював горілку. А це, сам знаєш, заборонено законом.
- Може, викурював, а, може, й ні… Вам ще треба це доказати! - нахабно відповів Гриць, дивлячись весело міліціонерові прямо в очі.
- Ось який ти мудрий, Грицю! А хіба це не доказ? - стукнув міліціонер носиком черевика корчагу. - Цього доказу досить, щоб тебе заарештувати, сучий сину!
- Який закон говорить, що вам можна заарештовувати людей за те, що тримають воду в корчагах? - розсміявся Гриць.
- Що? Що ти мелеш, Грицю, гадаєш, я не покуштую, що в корчагах?
- Куштуйте на здоров’я, переконаєтеся самі, що там - вода! - посміхнувся хитро Гриць.
Міліціонер покуштував з обох корчаг і витріщив очі на Гриця, як жиди з Кани Галилейської на Ісуса Христа, коли Він перетворив воду на вино.
- Ану, попробуйте, будь ласка, товаришу секретар. Мені здається, що в корчагах і справді вода!
- Вода, товаришу, вода! - підтвердив секретар партії, після того як покуштував і він з обох корчаг.
- Що я вам говорив, пане начальнику? А ви вже хотіли мене заарештувати, - з досадою промовив Гриць.
- Чорт би тебе забрав, Грицю! - сплюнув начальник міліції. - Ану говори, чому закопав корчаги з водою під яблуні?
- Та, знаєте, шановний пане… Ці дві яблуні мій батько посадили, царство йому небесне приділи, Господи Святий! - почав хреститися Гриць. - Добрий чоловік були, правда, подеколи любили напитися, як свиня…
- Грицю, не мели мені дурниць про твого батька, говори, чому корчаги з водою закопав? - кричав сердитий міліціонер.
- Якраз це й хочу пояснити! Як вже сказав вам… Ці яблуні мій батько принесли на плечах аж із самого Сарвашу, бо тут не було таких присад...
- Чорт забери твого батька! Не плети мені дурниць, кажи по суті, чому воду під яблуні закопав?
- Та, мій батько, Царство йому небесне…
- Горів би в пеклі вічнім твій батько разом з тобою, проклятий люцифере! - втрачала терпіння Параска під тином.
- …коли помирав, - продовжував Гриць, - то на смертній постелі заставив мене присягнути, що воду, в якій скупаю його мертве тіло, наллю в дві корчаги і закопаю під цими яблунями. Я так і зробив, як же мені було не послухати батька, коли вони такий добрий були, хоча подеколи й напивалися, як свиня… - то хвалив, то судив Гриць свого батька, та вже не було кому його слухати, бо обидва товариші рвонули з місця, тримаючись за животи, аж закурилося вулицею за ними.
Того-таки дня товаришів повезли до лікарні, бо оба захворіли жовтільницею. А після одужання навідріз відмовилися повертатися до цього села.
Через цей випадок тету Параску вигнали з партії. А Гриць і донині викурює сивуху і, хоч уже не заборонено, та все крадькома від Параски... Бо чорт її знає, ту відьму!..