"КОВТОК МІНЕРАЛКИ" Частина-5-

                                           (Частина -5-)

     ВОНА:  Так,  щастя  існує  не  в  просторі  і  не в  часі!  Справжнє  щастя  тихе  і  непомітне. Воно  дорожче  за  пристрасть,  яка  скоро  згасає, бо  неможливо  підтримувати  вічно  вогонь.  Це  я  можу  сказати  дивлячись  з  висоти  тих  багато  прожитих  років,  коли  вже  давно  сама  стала  бабусею.  Щастя – це  коли  одним  гарячим  днем  у  душному вагоні,  ковтнувши  два  ковтки  мінералки,  зустрінешся  поглядом  з  тим,  хто  стане  невід'ємною  часткою  твого  життя. Щастя -  це  коли,  пройшовши  усі  перепони,  усі  життєві  негаразди  (бо  хто  з  нас  їх  не  має) і  наперекір  усьому  проживеш  з  ним,  неначе  за  кам'яною  стіною довгі  роки.  І  зовсім  не  важливо,  що  Він  усього  на  чотири  роки  молодший  за  батька,  якого  я  не  знала.  Для  мене  у  житті  Він  став  і  батьком, і  другом,  і  чоловіком, і  коханцем…  Ой,  як  же  я  довго  йшла  до  того  щастя!  І  як мені  шкода,  що  цілий  рік  ми  згаяли  із-за  загубленого  журналу,  на  якому  був  записаний  його  номер  телефону. А  потім  ще   цілих  півроку нашому  щастю  загрожували  обставини  і  чужий  осуд…

    Ганнуся  довго  не  хотіла  признавати  ЙОГО.  Донечка  була  дуже прив'язана  до  ТОГО  ДРУГОГО. Матір  навмисно  ігнорувала  ЙОГО  і  гризла  мене  щодень:  «Такого  доброго  хлопця  проміняла!..  Та  ВІН  тобі  у  батьки  годиться! У  нього  внук  такий,  як  Ганнуся!  Геть  розуму  не  маєш!» Не  складалися  і  відносини  з  ЙОГО  дочкою. Після  того,  як  я  почула    розмову  дочки  з  її  подругою,  я  вже  була  готова  відмовитися  від  свого  щастя. 

     Це  був  ЙОГО  День народження.  ВІН  за  столом  об'явив  про  наше  рішення  розписатися. Дочка  промовчала,  але  я  відчула  на  собі  її  погляд  колючий  і  осудливий. А  потім  та  її  розмова  по  телефону  з  подругою… Я  довго  не  могла  забути  ті  її  слова: «Уявляєш,  як  вона  його  обкрутила?  Хоче  прибрати  до  рук  усе:  і  квартиру,  і  дачу! А  батько  геть  осліп!  На  старості  років  у  любов  захотів  погратися!...  Про  що  ти  мені  говориш?  Не  старий!  І  ти  туди  ж!  Та  він  вже   вісім  років,  як  дід!» -  кричала  у  трубку,  зовсім  не  переймаючись  тим,  що  могли  її  почути.  Я  тоді  не  пам'ятала,  як  втекла,  як  сіла  на  потяг  і  приїхала  додому…Але  ВІН  своєю  мудрістю,  своєю  терплячістю  зумів  усе  залагодити, стерти  усі  перепони.    З  часом  я  і ЙОГО  дочка  стали  найближчими  подругами,  а моя  Ганнуся  Його  полюбила  так,  що  найпотаємнішими  своїми   секретами  завжди  ділилася  тільки  з  ним.  Мама   моя  хвалилася потім  сусідкам,  що  зять  її  найрозумніший  і  найкращій  у  світі…

От  і  вся  історія  мого   життя  і  незвичайного  кохання,  яке  я  отримала  через  два  ковтки  мінералки,  журнальчик,  куплений  перед  відходом  потягу,  і  пакетик  насіння,  що  на  щастя  подарувала   мені  незнайома  бабуся!