Я пишаюся тим, що я українець - Сколько врємєні? - За чверть на дванадцяту. - Ти что патрєот? Я что патрєот? Мабуть і патріот. А чому мені ним не бути? Он навіть зулуси пишаються тим, що вони зулуси і бігають від радості та усвідомлення, що вони зулуси, у своїх національних набедрених пов’язках. А я, шо повинен своє «шо» міняти на «что», «вас» та «вот»? Дудки вам! Національне житло корінних американців вам! Я ось стою на цьому розбитому асфальті, дихаю вихлопними газами ЗІЛів та ЛАЗів і пишаюсь тим, що не роблю цього в іншій державі. Можливо десь там і дороги кладуть вчасно, і двигуни з якимись там екофільтрами. Як там кажуть? Добре там де нас нема? Звичайно добре, але я знаю, що на мій будинок не впаде «Боїнг» з терористами. Може впасти кукурузник з п’яним пілотом, але то ж земляк! Земляку можна. Не треба мені тут ля-ля, що, мовляв, он там тепло, а там пиво добре, а ось тут зовсім не далеко ведмеді на балалайках грають. То і їдьте туди, що ви тут мій патріотизм підриваєте? Он дивіться, яка діаспора в Канаді. Ходять у вишиванках, співають «Підманула-підвела», ллють сльози за ненькою Україною. Хоча ж не повертаються… Я ж кажу, ні не кажу, а повторюю сказане - добре там де нас нема! Я люблю свою руїну. Ні не руїну… Недобудову! Так недобудову. Бо руїну уже розтаскали б наші національно-специфічні реалії! І була б уже не руїна, а… а, що було б? А був би Середньоєвропейський Гранд Каньйон чи Український жолоб. Так от, недобудова. Недобудова з п’яним сторожем у якого рушниця заряджена кримською сіллю. А ще в нього є сторожовий пес Звір. Порода теж щиро українська, себто відсутня. Цей Звір починає гучно та гордовито дзявкотіти, коли хтось перелазить через паркан, щоб спіонерити щось, а сторож, не відкриваючи очі, шмаляє сіллю в сторону галасу, часто влучаючи у Звіра. Тому бандити його бояться і вибирають шлях домовин та компромісів. Доходить все до пляшки за цеглину, та мішок солі (своя ж є, блін) за мішок цементу. От через такі провокації наше недобудоване майбутнє зупинилося на етапі розвитку, себто на фундаменті. І я пишаюся своїми національно-специфічними реаліями! Пишаюся, що нас називають салоїдами, хохлами, вишиванконосцями і іншими ганебними для стороннього чоловіка словами, які ж для мене виявляються досить приємними. «Хахол!» – кажуть мені, а я випрямляю спину, вмикаю раму і так гордо відповідаю – «так, я хохол, і дякую тобі Боже, що я не москаль!». Я пишаюся, що моя хата з краю, бо вона біля моря і в крайню хату частіше заходять гості! Я пишаюся тим, що владі не вдалося розділити нас на лівих та правих! Епілог - Дєвушка, буханку висівкового. - Нєту. - Ну то дайте хоч звичайного, що ви до мене заднім обличчям розвернулися? - Мужчіна, ви жівьотє на Украінє. Да єщо і дєвушкой абазвалі, как нужно правільно гаваріть? - Шановна пані продавщиня, дякую за паляницю, а живу я не НА, а В Україні і пишаюся цим - Нєт! Іменно на Украінє! - От і йдіть ви на!
виділила кілька речей але комп випендрився і перекинуло назад... тому все зникло. мені дуже сподобалося!!!!!!!!!!!!! живу я не НА, а В Україні і пишаюся цим 5!
Та, що ви! Який з мене націоналіст? В мене просто своєрідний патріотизм)))
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
