Cніговик (казка)

                                                                   СНІГОВИК

                                             казка

     Як чудово їхати по зимовій дорозі, обганяючи вітер і насолоджуючись швидкістю! Сніговик вправно крутив кермо своєї нової Супер-тачки останньої моделі, і весело наспівував:

-          Я крутий Сніговик,

Поступатись я не звик!

Утікайте геть з дороги,

Якщо бережете ноги!

Налякані горобці й синички ледь встигали випорхнути з-під колес!  Та Сніговик, не звертаючи на них уваги, лише додавав швидкості! І все було б гарно, якби не ожеледиця… На повороті Сніговик не впорався із керуванням і злетів у глибокий яр!

-          Ой-ой-ой! – залементував він, - моя тачечка!

     Сніг стовпом злетів уверх, коли Супер-тачка з розгону в’їхала у велику кучугуру і там, нарешті, зупинилася. Вилізши із машини, Сніговик схопився за голову і забідкався, - Бідна моя тачечка! Як же я тепер дістануся до Снігової Королеви?! Я запізнюся на прийом і не бути мені більше Сніговим міністром!!! Ой-йой-ой!

    Сніговик спробував вибратися з яру, але де там! Він спотикався, ковзав і з’їжджав донизу. Аж тут зверху почулося тупотіння і на краю яру з’явився вовк.

-          Гей, ти! – пронизливо заверещав Сніговик, - Ану мерщій витягни мене звідси!!!

    Вовк лише хмикнув, - То он кого до нас занесло, самого Снігового міністра! Сам виберешся! – і вовк подався своєю дорогою. А Сніговик залишився сидіти в засніженому яру, лише вітер був йому за компанію. Вже й обід минув, а бідолашний міністр усе чекав порятунку, і дочекався. Зверху почувся чийсь голос, що наспівував якийсь модний куплет, а за хвилину з’явився і сам виконавець. Це був Лис Микитович, котрий після обіду вийшов прогулятися.

-          Агов, Лисе! - привітніше ніж минулого разу,звернувся Сніговик, -  Мерщій витягни мене звідси, я тобі дам грошей, у мене рахунок на мільйон морозиків! Давай швидше, бо я запізнююся до Снігової Королеви!

-          Еге ж, - мовив Лис, - погану вдачу Снігового міністра всі знають! Я тебе витягну, а ти мене за це ще й до в’язниці запроториш! Е,ні! – та й пішов собі далі.

    Ось вже й вечір близенько, у Сніговика від голоду аж у голові паморочитися почало. Вже й про Снігову Королеву не згадував, лиш би додому дістатися!

-          Рятуйте! Допоможіть! – волав змучений міністр.

    На його щастя, поряд пробігав Заєць, і почувши крик, зазирнув до яру.

-          Будь ласка, Зайчику, допоможи вибратися, бо тут мені й смерть буде! – заголосив Сніговик.

    Заєць був доброї вдачі і пожалів необачного водія. Він припустив за родичами, адже разом, навіть маленькі зайці – сила! Гуртом заяча родина витягла змученого Снігового міністра. А Заєць нагодував Сніговика, і навіть лижі дав, щоб швидше міністр додому дістався.

    А наступного дня сталося диво! Сніговик привіз заячій родині величезний мішок солодкої моркви, тепер їм ніяка зима не страшна!

     Їхав лісовою дорогою Сніговик, на відремонтованій Супер-тачці, зупинявся, пропускаючи перехожих, і наспівував:

-          Став я добрий Сніговик,

Я добро робити звик!

У біді щоб раду дати,

Треба друзів добрих мати!