Нд, 13.07.2025, 03:40
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1073]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [135]
Аудіовірші [49]
Українцям [2705]
Вірш-пісня [549]
Вірші про Україну [1485]
Вірші про рідний край [812]
Вірші про мову [227]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [16]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [1011]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [154]
Вірші про жінок [666]
Вірші про чоловіків [115]
Вірші про військових, армію [219]
Вірші про Перемогу, війну [416]
Вірші про кохання [3435]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [60]
Вірші про професію [85]
Вірші про eмiгрантів [146]
Вірші в перекладі [714]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [122]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [25]
Релігія [342]
Щастя - ... [603]
Жінка - ... [265]
Життя... [4536]
Філософам [1316]
Громадянину [922]
Метафізика [159]
Опитування для Вас:
Що Ви частіше робите у часи душевних розломів?
Всего ответов: 787

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

Гра

Проходь повз. Ти завжди так робив. Чому ж тепер не можеш? Невже сумління заговорило? Щось це сумнівно. Ти ніколи не обертався, ідучи геть. Ніколи не кричав мені у слід, коли я йшла, зі слізьми на очах. Цього разу ти спинився. Чому? Я так часто себе питала, що вирішила нарешті спитати тебе. Чому?

Вирішив помучити мене? Невже тобі мало? Ти завжди грав мною як хотів. А я ніколи не перечила. Ось раптом ти задумався. З чого б це? Кохаєш? Ні. Це я знаю напевно. Ти ніколи не давав почуттям оволодіти собою, своїм холодним і до болю логічним серцем, мозком. Завжди такий усміхнений. Але від твоєї посмішки я тремтіла. Тремтіла, боялась твого погляду. Боялась, але завжди із нетерпінням очікувала ще одного. І ти дарував мені цей морозний, льодяний погляд. Він був водночас настільки гарячим, що мене кидало в жар. Я не знала, що мені робити. Погляд затуманювався,дихати ставало дедалі тяжче. А ти продовжував дивитись.

Ти насолоджувався моїми муками. І я це бачила. Це бачили всі. І благали мене зупинитись. Але я не наважувалась. Щойно я хотіла чинити супротив, ти одразу вчиняв скандал, і я завжди була винною. Ось що дивно: я завжди чітко усвідомлювала чому я тобі була потрібна. Якщо тобі взагалі хтось потрібний. І мене бентежила та мета, якої ти добивався. Не просто бентежила, а лякала. Лякала настільки, що я щоразу хотіла втекти. Але ніколи не мала змоги піти. Я ніколи не наважувалась. Чомусь я боялась, що тобі буде важко самому. Я завжди думала, що захищаю тебе. А я просто розважала. І я знала. Знала все. Але це було не важливо.

Я залишалась. Щоразу тонучи у глибоких темно-синіх бездонних очах. І там було порожньо. Ніколи ще не бачила таких порожніх очей. Напевно вони мене і переконували в тому, що ти беззахисний. Я ніколи не питала чому крім пустоти в них нічого нема. Та ти б і не відповів. «Маячня». Ось чим були для тебе всі мої запитання, відповіді на які, я так старанно шукала. Жодних відповідей, тільки гра. Такими були твої правила. І я підкорювалась. Щоразу лякаючись від нових і більш жорстоких правил. Вони допомагали тобі виживати.

Контроль. Це все, чого ти хотів від життя, і ти не знав, чи зможеш підкорити мене. І ти це зробив. Нахабно. Панічно. Наче боявся, що я одумаюсь, прийду до тями і втечу. Але ні. Втеча моя була короткою. Я навіть не встигала відійти від тебе, як одразу ж поверталась. Ображаючись, завжди марно чекала, що ти підійдеш, попросиш пробачення, адже ти завжди був винним. І ти це знав. Це знала я. Та тоді було байдуже. Я жила і дихала тобою, твоєю грою. Нещодавно згадала кінострічку «Жорстокі ігри». Її героям далеко до тебе.

Ти – тиран! І завжди ним був. Навіть тепер, коли я отямилась, коли пішла. Ти вирішив, що остання гра «Що ж це значить?» повинна була відбутись. І ти зупинився. Не кохання. Що ж тоді? Зацікавленість у виграші? Ти й так переміг. Переміг мене. Не просто переміг, а на деякий час зламав, розтрощив мене на дрібні шматки. Настільки дрібні, що минуло 2 роки, доки я отямилась і почала їх клеїти. Та все ж я змогла. Я випросталась, підняла голову, і знову почала бачити сонце. Яскраве, барвисте, і таке тепле сонячне світло. Ти його в мене забрав. Весь цей час я жила у пітьмі. Тільки твоя посмішка була проблиском хорошого. Хоча вона ніколи не приносила хороших звісток. Дещо нахабна та награно наївна посмішка завжди означала, що ти вигадав нову гру. Ще підступнішу. Ще жорстокішу.

Я повернулась до реальності. Повітря вже не пахне тобою, вода вже не відображає твого обличчя, земля більше не показує де ти був, а вогонь знову горить яскравим світлом. Світлом щирого щастя і тепла. Те, чого я не відчувала вже давно. Все загинуло. Все, чого ти добивався, все, до чого так прагнув. Але ти зупинився. Я все ще шукаю причину цього. Але ніяк не знаходжу. Ти знаєш, як я люблю запитання. І як я люблю знаходити відповіді. Хоча… Навряд ти взагалі хоч щось про мене знаєш. Ти не цікавишся іграшками. Вони просто існують для розваг. Тепер розваги закінчились.

Мене нема. А ти все ще стоїш. Зупинившись, ти подивився на мене. Не промовив і слова, просто стояв і дивився. Тоді на мить мені здалось, що я побачила іскру. Але ні. Це просто сонце грало своїми променями. Тепер грали тобою. А ти до цього не звик. Ой, як не звик. І я пішла. Пішла без слів, сліз, благань. Просто пішла. Навіть не обернулась. Бо знала, як це може пекти. Не просто знала – пам’ятала.

Пішла. Завершила гру. Тоді я так думала, щиро вірила, що на цьому все і скінчиться, але ти знову виграв. Я зрозуміла це згодом, коли вперше спитала себе «Чому?». Сподіваюсь, ти задоволений, адже, підозрюю, я ніколи не дізнаюсь відповіді на свою «маячню». Та може колись, коли пограються тобою, ти згадаєш мене, повернешся і поясниш. Поясниш все. І головне «Чому?».


Додав: liolya (04.03.2011) | Автор: © Плешивенко Альона
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією публікацією у Фейсбуці:

Переглянули твір - 2029 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 2
avatar
1 roshko30 • 22:57, 04.03.2011 [Лінк на твір]
Прикро, що життя це гра, а ми іноді вньому виступаємо гравцями, що не в силах ту гру виграти!
Прочитавши твір, є над чим замислитись!
avatar
2 liolya • 21:02, 19.03.2011 [Лінк на твір]
На превеликий жаль, більшість просто підкорюються поставленим правилам. Як би це сумно не було... Ми всі так робмо, як мені здається. З повагою Альона!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Небесне і земне - різні речі. respect


Ludmilka: Їжаки сумують за тим за чим і люди! За гармонією і людською теплотою душі! Яка береже і окутує добром! Дуже класний вірш. Прикро, що руйнуємо те, що дає життя.


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz