"ВІДДАНІСТЬ"

                   ВІДДАНІСТЬ

     Їй було тяжко бігти, але вона щосили намагалася не  відставати

від рикаючого звіра, що уносив її господаря, випускаючи клуби задушливого диму. Лапи її кровоточили та болі вона вже не відчувала. Затупіла біль відбивалася тільки в тяжкому животі, в якому пручалося нове життя. Часом, коли силует господаря  раптово зникав на крутому повороті, серце у неї стискалося від жаху загубити його і той жах з останніх сил гнав її вперед. На останньому повороті різка біль в животі заставила її зупинитися. Вона лягла на колючий замерзлий гравій просто на дорозі. Часто дихала, намагаючись вгамувати біль, не перестаючи прислухатися до рику звіра. Чутке її вухо вловило, як там, за поворотом звір раптом загарчав якось натужно і замовк. Тепер вона знала, звір також стомився. Вона закрила очі і лежала недвижно кілька хвилин, а потім повільно стала і побрела на звук, який ще тримався в її пам’яті. Спочатку вона відчула  запах такий рідний, самий чудовий запах на світі. Вона знала його з дитинства, з того моменту, коли ще сліпим щеням хтось кинув її в озеро і вона захлиналась і пищала від страху, а потім почула цей його запах і тепло його рук, що тулили її до грудей. З того часу вона не покидала його ні на хвилинку. Усюди ходила за ним, як прив’язана і він ніколи не лишав її саму. Іноді садовив з собою на звіра, якого вона недолюблювала, але терпіла за ради господаря. А сьогодні він не взяв її з собою…

- Рижка! – Почула вона рідний голос, що пролунав з-за зачиненої залізної хвіртки, але у неї не було сили, навіть підняти голови, щоб глянути на господаря, що зазирав зверху хвіртки. Вона тільки замахала хвостом.

-Ах ти, дурненька! Тобі вже час народжувати, а не такі прогулянки влаштовувати. Ну, нічого, зараз обладнаємо тобі місце. От тут буде добре. Лягай, моя хороша. Прийдеться тобі деньок, другий побути тут, а потім я заберу тебе з твоїм потомством.

    Під ранок, коли вона безсило облизувала трьох таких же кремових щенят, що утикалися носиками в її набряклі соски, господар приніс їй миску з молоком. Вона лизнула йому руку і щаслива затулила очі. Тепер вона могла відпочити… Дрімала під тихе попискування щеняток, як раптом голосний рик звіра примусив її серце стиснутись. Вона прислухалася до того віддаляючого звуку і безсило стулила очі. Серце її розривалось між материнською любов’ю і відданістю до того, хто став часткою її життя.

  Вона цілий день не доторкалася до їжі. З очей її збігали струмочки сліз, а вночі взяла  одне щенятко в зуби, а двох обгорнула рядниною, щоб не порозлазилися, і побігла назад додому…

  Ранком вражений господар на своєму порозі побачив трьох  тремтячих щеняток, що повзали по застигаючому тілу матері.