повість- сага "ТАМ,ДЕ ПЛАКАЛА ЧАЙКА" -3-й розділ

                                                            -3-

Кохав Арсеній свою Настусю так сильно, що мати тільки головою хитала та жалілася Явдосі, своїй колишній покоївці, яка замінила її улюблену ключницю Ганку, що померла, залишивши безутішного француза вдівцем. Мішель постарів, але ще справлявся на кухні, точніше сказати, доглядав за новим куховаром. Син його Петрусь став управителем. Допомагав Арсенію дивитися за пекарнею, складами і торгівельними лавками.

- Явдосю, посидь зі мною. Ой, змучилася я! Горе, коли в домі хворий… Та ще й Арсеній… Не доведе до добра ця женячка Арсенія. Гріх так сильно любити. Богу не подобається, коли щось через міру робиться. В усьому міра потрібна.

- Я, матінко Глафіро Арсенівно, чула сьогодні, що Анастасія Данилівна на води збираються й Арсенія Васильовича за собою тягнуть.

- Ой, Явдосю, Василь Миколайович того вже точно не перенесе. Діло відлучок не терпить. Ой, чує моє серце, що все прахом після нас піде! Хіба ж можна так безмірно любити?

- А може Анастасія Данилівна чимось напоїли Арсенія Васильовича?

- Таке скажеш! Настя славна дівчина, тільки от Господь здоров’я не дав. - Глафіра Арсенівна тяжко зітхнула і похитала головою. -А які родини хотіли з нами породичатися…                                                                  З ледь відчинених дверей, що вели в інші покої, слабим голосом покликав Василь Миколайович: «Глашо!»

- Іду, іду, голубчику! - Глафіра Арсенівна поспішила до покоїв, а Явдошка набожно перехрестилася. – Господи, помилуй його! Так вже  замучила хазяїна та хвороба. Гріхи наші тяжкі. -

До кімнати забігли, сміючись, Арсеній і  Настя. Явдошка перелякано замахала руками.

- Тихо, тихо! Василю Миколайовичу знову погано стало. Він тут у покоях. Сидів за столом і впав. Степан його ледве туди затягнув.

- А матінка де?

- Глафіра Арсенівна тільки що туди пішли. - Кивнула на двері Явдошка.

З покоїв навшпиньки вийшла Глафіра Арсенівна і на мигах показала, щоб всі пішли геть.

- Матінко, нам щось сказати вам треба. - Шепотом проказав Арсеній.

- Ви йдіть, а я зараз на хвильку спущуся до вас. Батечко тільки заснув, боюся прокинеться. - Так само тихо проказала Глафіра Арсенівна. - Ти, Явдосю, накажи й обід подавати внизу в залі… Ідіть вже звідси!- Махнула рукою і пішла знову навшпиньках до покоїв, де лежав хворий.

Зійшла вниз, коли вже всі скінчили обідати. Арсеній тримав руку Насті і дивився їй в очі так закохано, що навіть не помічав, що мати стояла вже якийсь час і дивилася на молодят, хитаючи невдоволено головою.

- То що ви мені хотіли сказати?

- Ой, Глафіро Арсенівно! - Застидалася Настя тих почуттів, що мимоволі виривалися з двох закоханих сердець. Оте «Глафіро Арсенівно» боляче вдаряло матір. Вона ніяк не могла миритися з тими новомодними звичками називати свекруху по імені. Мріялося їй, щоб невістка назвала її мамою.

- Настуся збирається вам подарувати онука, а може внучку, коротше, я стану батьком! - Як завжди, в своїй манері без ніякої передмови, випалив Арсеній.

- Дітки мої! - Глафіра Арсенівна кинулася виціловувати Анастасію. - Радість-то яка! От потішите батечка. Може і поздоровішає.

- Післязавтра ми з  Настусею їдемо в Єсентуки.

- Сину, схаменися! Ви ж тільки тиждень, як з-за кордону приїхали! З такими роз’їздами все діло розвалиш. Батько того не винесе.

- Матінко, - обійняв Арсеній матір,- Петро з усім добре справляється, а Настусі зараз наше вологе й холодне повітря шкідливе.

- Настусю, ти ж можеш поїхати сама з прислугою? - Анастасія  мовчала, а Арсеній аж почервонів.

- Це питання навіть не обговорюється!

- Ай, робіть що хочете! - Махнула рукою Глафіра Арсенівна і вийшла геть.