Твоя посмішка пустила коріння
в моєму серці.
Вона виросла і заповнила груди і мрії,
і всесвіт думок.
Я ніби лишився собою, але
Моїми вустами говориш ти,
Моїми очима смієшся ти…
Я не можу ні заплакати,
ні сховатися від себе,
Бо на кожній стежині моєї душі стоїш ти.
Коріння твоєї посмішки
висмоктало соки мого «я»
І перетворило мене на порожню писанку,
На повітряну кульку, на мильну бульбашку,
Що наповнена чужим повітрям
І грає чужими кольорами,
Яка ніби є, але в той же час її немає.
Твоя посмішка проросла крізь мене.
Вона стала новорічною ялинкою,
Яку прикрашають іграшки моїх надій.
Вона стала їжаком, що несе на своїх голках
яблуко мого серця.
| 
у Вас 
0
