Знайте, бачу те, що бачу І не тішуся. Я плачу. Не за таку Україну я молився Раком край іде до заду Куди гляну бачу зраду Народ в друге затруєної напився
Що нині сказати дітям Тим розкиненим по світі Що то мову рідну зберегли до нині... Боже, як ми всі молились Квіти несли на могили І як святість стерегли наш жовто-синій
Все що рідне йде до низу Бачу політичну кризу Яку демократія влила у державу Де поділись патріоти Що лиш вміли розколоти Наш народ і принести йому неславу
Знайте друзі і не друзі Хто вас веде на мотузі І яке вам незабаром місце буде Гляньте доростають діти Вони будуть вас судити Будьте впевнені жорстоко вас осудять.
І знову про те саме, шановний пане Василю! Ну, навіщо мені оці ваші страшилки, що мене діти осудять? За що? Що не боявся при радянській владі листівки Народног Руху перевозити на Україну з Литви, а їх частина друкувалася саме там? За те, що першими в радянському союзі пам'ятник вождю демонтували? За те, що маю грамоту від попереднього президента, мабуть, самі здогадалися за що? Не хочу всього доброго навіть перелічувати, бо, повірте, його немало. Крім дружини, але я перед нею з часом якось уже сам, мені і перед Богом каятися особливо непотрібно, гріхів великих не ношу. І місце у мене в житті те, яке я обрав сам, повернувшись, на відміну від вас, на Україну, бо знав і знаю, громадянами якої країни були б мої діти, якби я залишився в Литві, як це зробило багато моїх добрих друзів, які просто поміняли Батьківщину на краще життя. Ось за це їх можу навіть я осудити, але не стану, бо візьму на себе селикий гріх. А ви гріха, бачу, не боїтеся, одну із заповідей забуваєте, не потрібно, так робити, пане Василю. Дуже боляче, особисто для мене, звучать ваші слова, правда.
Пане Василю, я розумію Вас і Ваші думки. Ніякої Вашої вини в тому, що ще маленьким Вас привезли до Польщі (чи Ви й народилися там? Не знаю Вашої біографії). Легко судити тим, хто не пережив потребу їхати десь, залишатися десь далеко, щоб мати гроші хоча б на те, щоб прокормити свою дитину, легко бути патріотами тим, хто мав кусок хліба для себе і своїх дітей, у кого була можливість працювати і отримувати зарплату, хоч якусь. Вірю у Вашу любов до України більше, ніж любов багатьох заслужених (а заслуги є у всіх, просто не усі про це розказують. А навіщо? Про Це не говорять! Можливо, слово "осудять" у вірші якесь невдале, бо ніхто нікого не повинен осуджувати, як там у Святому Письмі: Не судите, да несудимы будете". Пане Вікторе, от і Ви осудили, а Шляхтичу пишите "не потрібно так робити"...
Дорогі друзію Про себе я написав багато на тому сайті , і не тільки. Я навів також про історію НАШОГО народу бачену зором з чужини. Все тут знайдете, якщо схочете знати. Доповнення коментаря заримую. Може це дасть більш зрозумілий погляд. І ще одно, - я нікого не хотів образити. Якщо так сталося, то перепрошую. Може це моя невдача.
Я вас розумію Ви мене ні Сумно мені Все таки не трачу надії Що колись засію Такі вогні В батьківщині Які народ наш зігріють
Брехні вітри віють З усіх сторін Не хочуть змін Вони день і ніч вовком виють Лице своє криють Стати з колін Захоче син Це буде велика подія 07.06.2010р. З повагою Василь Шляхтич
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
