Лиш романтикам сивим властиво, Від початку життя до кінця, - Сподіватися щиро на диво, Коли сум обгортає серця. Часу нам залишилося обмаль, Усвідомлюємо наяву, - Тож у мріях лишаємо обміль, Щоби бути завжди на плаву. Хоч попутної хвилі не видно, Щоб відчалити од берегів, - Нам чекання її не набридне До смеркання безжалісних днів. Обминає нас щастя примхливе У байдужості вічно сліпій, - А ми віримо вперто у диво
А романтикам всім це властиво, Не залежно, які в них літа - Попри всі негаразди у диво Не утратити віру, ось так! І хоч щастя примхливе обходить, Хоч жбурляє стрімка течія, Вчимо вірити в диво народ ми - Мабуть, воля на це є Чиясь...
Ясно усвідомлюючи, що то марна справа, ми з віком чомусь іще сильніше продовжуємо вірити та сподіватися на неможливе. Ось так і живемо, Наталю. Дякую тобі.
Наша свідомість дуже заплуталася у своїх звивинах і дальше вигоди бачити не в змозі, а ось серце нам кидає той рятівний круг, з яким ми маємо змогу вибратися із того коловороту життя, і хто зможе це відчути, як це роблять діти, буде щасливий. Можливо вірш цей продиктований саме серцем.
"А ми віримо вперто у диво Незбагненною силою мрій!" А мрії таки збуваються, але лише ті, що принесуть для нас позитив. Якщо щось не вдається - то або не досить сильно бажаємо, або воно для нас на гірше. Перевірено на власному досвіді.
Дякую тобі, Софіє, за підказку, я вже вніс зміну в той рядочок.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
