Старенькі, милі, з вами часом важко,
бо ви уходите, а нам й вдихати тяжко
Ви завжди поруч, з першим нашим криком
Ми ж не рахуємося із поважним віком. Ви той відбиток, що історія лишила
Ви вплив минулого, про який я просила
Ви пам’ятаєте всі розстріли і свята,
Так й вони були, хоча не багато. Ви майже всі дійшли до п’єдесталу,
Де вам повернуть дяку і пошану,
Але, на жаль, пошана ця гірка
І її пісня, сумна, не дзвінка. Скоріш вона надривна та скорботна
У ній людина тиха та самотня
Так часто пізно виступає вдячність
Була б побільше схожа на горячність. Що не питає чи доречна мить
І хто до яких поздоровлень звик,
Без попередження показує потрібність
І не важливо, чи присутня там доцільність. Старенькі люди, бережіться зривів
І не підходьте надто до обривів
Ви дуже крихкі й не відчуєте штовхання,
А сил не вистачить на гору видирання. Ви наш зв'язок з минулим, відійшло,
У якусь нову еру перейшло,
А ви лишилися в роках і місяцях,
Які згадаємо у віршах та піснях. Я хочу вас лишити якнайдовше,
Щоб ваші чола не збирали зморшки,
Щоб ваші очі не терпіли сльози,
Щоб не відчули страху та загрози. Ви за спинами несете всі варту
Завжди розкажете історію чи згадку;
Як ви підете, то вже ми на варті,
Чи ми достойні цього? Чи ми здатні?
| 
у Вас 
0
