Зрада

                Зрада

Дрімає ніч в обіймах тиші

Серед осінніх полинів.

І зігріває погляд лише

Холодне світло ліхтарів.

Край неба місяць, як ікона,

Притих безрадісно один.

Утік від зір він із полону,

Як я з дівочих іменин.

Рої думок нуртують тужно

У розпашілій голові:

Так нагулявся, недолужний,

Що не поможуть чайові.

Впивався весело без ліку

В байдужі стомлені уста,

А потім кинувся навтіки,

Гріха тримаючи хреста.

Тепер тавро несу на лобі

В свою пустелю будніх днів.

Покуштував чужої здоби

Й голодним серцем посумнів…

22.10.10.