Cтаніслав Дружинін «Посвячення засланим» (переклад)

    Cтаніслав Дружинін                                    «Посвячення засланим»

   (переклад)

Мжичить мряка липка і холодна.

На погості я тихий,сумний.

Над могилами віє нещадно

Шум  ялиць і берізок щемний.

Знову разом  ми, Півноче хмарна!

Тільки зараз, я нібито гість.

Крають гадки мій мозок не марно, -

Цвинтар давній замарила злість.

Хороводом кружляють обличчя.

Пам’ять вирвала образ той знов:

Сходить краплями крови брусниця -

Душ загублених  скрапує кров.

Певно зникли усі в цьому світі,

Хто б згадав їх - хоча би без слів,

Тільки тужно виспівує  вітер

Над притулком сумним «ворогів».

Б’ється жилкою боляче думка,-

         Як покличе Бог душу мою,

Хай співає, де ляже могилка,

Вітер пам’ятну пісню свою!

                      ***

         Станислав Дружинин

      «Посвящение ссыльным»

Липкой мглою холодная морось.

Я на кладбище. Скорбен и тих.

На могилах поросшая  поросль

Вездесущих березок и пихт.

Снова вместе мы, Север угрюмый!

Только нынче я прибыл, как гость.

Мозг терзают печальные думы.

Зло ощерился старый погост.

Хороводы кружат чьи-то лики,

В память образ врезается вновь:

Тёмно-красные капли брусники -

Душ погубленных стылая кровь.

Никого видно нет на всём свете,

Кто бы вспомнил – пусть даже без слов,

Лишь поёт о своём вольный ветер

Над последним приютом «врагов»*

В голове бьётся трепетной жилкой -

Если Вышний к себе призовёт,

Пусть над скромной моею могилкой

Песню памяти ветер споёт!

* здесь – «враг народа» - примечание автора.

http://www.stihi.ru/avtor/stasivanovo