Ця туга за вітчизною! Давно розвінчана морока! Однаковісінько мені Де цілковито одинокій Буть, по яких стежках самій Брести із кошиком базарним В дім, що й не знає, що він мій, Як лазарет або казарма. Однаково поміж яких Лиць їжитися полоненим Левом, з оточення яких Людей буть вигнаним – напевно - До себе, у окрем чуттів. Ведмедем білим без льодини Де не ужитись (жаль і слів!), Приниження – мені єдино. І мовою не спокушусь Батьків, слів покликом молочним. Якою - байдуже - чомусь Незрозуміла буду стрічним! (Цим читачем, газетних тонн Споживачем, пліток, як сміття…) Двадцятого століття - він, А я – до всякого століття! Як пень, лиш тінь я на землі, Усе – однакові у тиші, Усе – однаково мені, А, може, ще однаковіше. Колишнє – найрідніш всього. Ознаки з мене всі, всі мітки, Всі дати – вітром мов, змело: Душа, що виникла десь звідти. Так край мене не уберіг Мій, що і найзіркіший сокіл У просторах душі - повік! Не взріє родимки доокіл! Всяк дім, всяк храм темніше пущ, Усе – однаково, єдино. Допоки по дорозі – кущ Встає, а надто - горобина…
-------------------------------------------------------------
Тоска по родине! Давно
Разоблаченная морока!
Мне совершенно все равно —
Где совершенно одинокой
Быть, по каким камням домой
Брести с кошелкою базарной
В дом, и не знающий, что — мой,
Как госпиталь или казарма.
Мне все равно, каких среди
Лиц ощетиниваться пленным
Львом, из какой людской среды
Быть вытесненной — непременно —
В себя, в единоличье чувств.
Камчатским медведём без льдины
Где не ужиться (и не тщусь!),
Где унижаться — мне едино.
Не обольщусь и языком
Родным, его призывом млечным.
Мне безразлично — на каком
Непонимаемой быть встречным!
(Читателем, газетных тонн
Глотателем, доильцем сплетен...)
Двадцатого столетья — он,
А я — до всякого столетья!
Остолбеневши, как бревно,
Оставшееся от аллеи,
Мне все — равны, мне всё — равно,
И, может быть, всего равнее —
Роднее бывшее — всего.
Все признаки с меня, все меты,
Все даты — как рукой сняло:
Душа, родившаяся — где-то.
Так край меня не уберег
Мой, что и самый зоркий сыщик
Вдоль всей души, всей — поперек!
Родимого пятна не сыщет!
Всяк дом мне чужд, всяк храм мне пуст,
И все — равно, и все — едино.
Но если по дороге — куст
Встает, особенно — рябина...
| 
у Вас 
0
