По вечорах над ресторанами Повітря дике, тіней рух, Керує окриками п’яними Весняний і розтлінний дух. Ген вдаль над пилом сивим вуличним, Над нуддю вилощених дач, Ледь золотиться вензель булочний, І десь дитячий чутно плач. І кожен вечір, за шлагбаумами, Заламуючи котелки, Серед канав гуляють з дамами Досвідчені жартівники. Над озером весла звук стишений І враз жіночий чутно виск, А в небі, всім давно утішений, Бездумно покосився диск. І кожен вечір друг незраджений У склянці видивом зорить, Терпким цим трунком, Вакхом знадженим, Як я підкорений в цю мить. А поряд край сусідніх столиків Лакеї заспані стирчать, І п`яниці з очима кроликів «In vino veritas!» кричать. І кожен вечір, в час призначений (Чи то лиш сяйво-блиск у сні?), Дівочий стан, в шовках, небачений, В туманнім мріється вікні. І повагом іде між п`яними Завжди однісінька-одна, Пливе у пахощах туманами, Сама сідає край вікна. І віють давніми повір′ями Її пружинисті шовки, Убір із трауру пір`їнами, І в перснях пальці всі руки. І дивно близькістю закований, Дивлюсь за темну я вуаль, І бачу берег зачарований, І зачарований кришталь. Глухі секрети мені ввірені, Чиєсь це сонце у вікно, І всі душі моєї звивини Терпке пройняло знов вино. І пір`я страуса похилене В моїй спливає голові, І очі - неба синь окрилена Цвітуть на дальній стороні В моїй душі лежать коштовності, І ключ належить лиш мені! Я згоден, п`яне ти страховище! І знаю: правда у вині. ....................................................................... По вечерам над ресторанами Горячий воздух дик и глух, И правит окриками пьяными Весенний и тлетворный дух. Вдали над пылью переулочной, Над скукой загородных дач, Чуть золотится крендель булочной, И раздается детский плач. И каждый вечер, за шлагбаумами, Заламывая котелки, Среди канав гуляют с дамами Испытанные остряки. Над озером скрипят уключины И раздается женский визг, А в небе, ко всему приученный Бесмысленно кривится диск. И каждый вечер друг единственный В моем стакане отражен И влагой терпкой и таинственной Как я, смирен и оглушен. А рядом у соседних столиков Лакеи сонные торчат, И пьяницы с глазами кроликов «In vino veritas!» кричат. И каждый вечер, в час назначенный (Иль это только снится мне?), Девичий стан, шелками схваченный, В туманном движется окне. И медленно, пройдя меж пьяными, Всегда без спутников, одна Дыша духами и туманами, Она садится у окна. И веют древними поверьями Ее упругие шелка, И шляпа с траурными перьями, И в кольцах узкая рука. И странной близостью закованный, Смотрю за темную вуаль, И вижу берег очарованный И очарованную даль. Глухие тайны мне поручены, Мне чье-то солнце вручено, И все души моей излучины Пронзило терпкое вино. И перья страуса склоненные В моем качаются мозгу, И очи синие бездонные Цветут на дальнем берегу. В моей душе лежит сокровище, И ключ поручен только мне! Ты право, пьяное чудовище! Я знаю: истина в вине. 24 апреля 1906, Озерки
| 
у Вас 
0
