Десь позаду етапи і брязкіт в'язничних запорів,
Матюки конвоїрів, три в'язні на нари одні,
А попереду сплять незнайомі ліси й сиві гори
У засніжених кедрових хутрах своїх.
Я валюся у сніг і лежу у заметі холоднім,
Підневільним не жив й помирати не хочу таким,
Краще вмерти від кулі, повисши на табірнім дроті,
І хай справу довершать бенкетом круки́.
Заметіль білим саваном вкриє небіжчика плечі, Охорона на вежах все марить домашнім теплом, І сорочка - на дріт, і стрибок відчайдушної втечі, Мій стрибок у пітьму - то до світла безстрашний стрибок.
Так рятуйте ж мене, в кров розбиті у каторзі ноги,
Замітай, хуртовина, сліди, що ведуть у замет.
Тут чужинська земля і чужинські навколо пороги,
Тут німіє надія, сказав би, напевно, поет.
Тільки ми не поети. Ворожою чорною зграєй
Охрестив нас чужинець і з пальцями вирвав перо,
Україно моя, чи (Білорусь, моя Мати) ти чуєш, як ми догоряєм?!
І блищить наша кров на ворожих руках, як тавро.
Не спиняйтеся, люди, погляньте уважно на руки,
На долоні сусідів і друзів, знайомих й гостей.
Що ж спинилися ви, рідні діти мої і онуки?!
Що ж спинилися ви?!. Ну, звичайно, спинитись не зле!
В спину гавкіт собак. Хто врятує і хто допоможе?
Тут кедрове тавро і мерзляк, й дим примарних надій,
В вишиванках, напевно, з'явилися ми на світ Божий,
Тож не знайдеться сили стягти вишиванку з душі.
(Та не вбити гонитвою тих, хто живе під "Пагоняй"
Хто несе її в серці, в пораненім серці своїм.)
----------------- Сяржук Сокалаў-Воюш - За спіною прыстанкі
За спіною прыстанкі і бразгат дзвярэй у каморках,
Мацюкі канваіраў і нары адны на траіх,
А наперадзе спяць незнаёмыя пушчы і горы
У заснежаных кедравых футрах сваіх.
Я валюся у снег і ляжу у халодным сумёце,
Паднявольным не жыў і памерці такім не хачу,
Лепш ад кулі сканаць, знерухомець на лагерным дроце,
Лепш аддаць свае цела на здзек крумкачу.
Пахавальнаю песняй завея ахутвае плечы,
Вартавыя на вышках пра цёплае мараць жытло,
І кашуля - на дрот, і адчайны скачок у цямрэчу,
Мой скачок у цямрэчу сягоння - скачок на святло.
Дык ратуйце ж мяне, здратаваныя катаргай ногі,
Замятай, завіруха, гарачы скрываўлены след.
Тут чужая зямля, тут чужыя навокал парогі,
Тут нямее надзея, сказаў бы, напэўна, паэт.
Толькі мы не паэты. Варожаю чорнаю зграяй
Ахрысціў нас чужанец і з пальцамі вырваў пяро,
Беларусь мая маці, ты чуеш, як мы дагараем?!
І зіхціць наша кроў на варожых руках, як таўро.
Не спыняйцеся, людзі, зірніце на вашыя рукі,
На далоні суседзяў, знаёмых, сяброў і гасцей.
Што ж спыніліся вы, мае родныя дзеці і ўнукі?!
Што ж спыніліся вы?!. Ну, вядома, спыніцца прасцей!
Брэх сабак за спіной. Хто ўратуе і хто абароніць?
Друк кядровы, ды глыз ды надзеі прыцемнены дым,
Ды не знішчыць пагоняй таго, хто жыве пад Пагоняй,
Хто нясе яе ў сэрцы, ў параненым сэрцы сваім.
Яскравий, болючий твір. Хороший переклад. Респект за таку працю. Бо це справді титанічний труд. Де вимагається не тільки хороше знання мови а й тонке відчуття тексту.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Дякую за коментар. Вони не дурні, їх так "оболванила" їхня рашистська пропаганда,що витверезити їх можна лише з допомогою зброї. Інакше не зрозуміють, не дійде. Це як у фашистській Німеччині
та
у Вас 
1
