Я від тебе піду і скажу наостанок: «Пробач» ... Тепер спокою пошук твій сповнений буде невдач ... Я піду без докорів і сліз, мовчазний і один. Я піду, бо від серця мого залишився лиш тлін ...
Ти про мене ревниво спитаєш вечірню зорю, Та промовчить вона, не відкриє дорогу мою. Ти заплачеш, заб'єшся в риданнях, ледве диша, і розплавиться серце твоє, і відтане нарешті душа,
Ти покличеш мене – але жодного звуку нема ... Обійняти не зможеш, торкнуться мене – навкруги лиш пітьма. Я піду у цю ніч. Ти прокинешся майже живий, і подумаєш, ніби я ще із тобою, ще твій.
Але навколо сутінки, наче остигла зола, Твоє серце тоді невимовна накриє імла.
І ти очі закриєш і станеш молить в тишині, Щоб з'явивсь, повернувся до тебе хоча б уві сні, І, немає дороги, підеш в невідому ти путь, Та без жодної надії мене відшукати й вернуть.
Сонце зійде – без мене пройде новий день, Він скінчиться, ніч спати покличе людей, Але ліжко самотнє твоє заспіває знайомий мотив, І твій сон неспокійний ніколи не спинить цей спів. Моя пісня лунатиме навіть в твоїх всіх думках, І в холоднеє серце твоє проторує свій шлях. Твої очі на сльози зійдуть і забудуть про сон І у самого горла, тремтячи зупиниться ком.
Буде осінь. У вечері друзі зберуться твої. Хтось з них буде, тобі присягати можливо в любві ... Та самотнєє серце своє не даси ти йому. Бо в цей час я незримо і ніжно тебе обійму ...
Марно інші тебе новизною до себе зовуть - Навіть якщо захочеш, не зрадиш мене ти - забудь.
Гірка пам'ять, як сторож, стоятиме біля дверей, Каяття наче камінь повисне на шиї твоїй. І простягнувши руки повітря обіймеш рукою, І тоді зрозумієш - навік розлучився зі мною.
Прийде знову зима, і за снігом не видно землі, Набіжить ураган, все навколо у білій імлі. Зовсім інша хурделиця буде у твоїй душі – Безнадія, і відчай, і біль без мене – хоч гріши.
І весна прилетить, оновить і розбудить весь світ. Спалахнуть первоцвіти, весняних садів білий цвіт. Ароматом хмільним і густим переповняться сни, Ти гіркота розлуки отруїть твій напій весни ...
І зупинишся ти на порозі квітневого дня. Ні спокою, ні волі – лише сумний шлях навмання ... Я пішов, я розтанув неначе самотній в юрбі ... А тобі заповів назавжди залишаться в журбі ... І хитатись самому, неначе нічна ця трава ...
ОРИГІНАЛ У РОСІЙСЬКОМУ ПЕРЕКЛАДІ: Я уйду навсегда, я скажу напоследок: «Прости». Я уйду, но покоя тебе никогда не найти. Я уйду, ибо выпито сердце до самого дна. Я уйду, но останешься ты со слезами одна.
Обо мне ты ревниво вечернюю спросишь звезду, но она промолчит, не откроет, куда я уйду. Ты заплачешь, забьёшься в рыданиях, тяжко дыша, и расплавится сердце твоё, и оттает душа. И, не видя дороги, ты кинешься в горестный путь вслед за мной, без надежды меня отыскать и вернуть.
Я уйду в эту ночь. Ты проснёшься на ранней заре, и тебе померещится, будто я рядом с тобой. Но вокруг только сумрак, подобный остывшей золе, и тогда твое сердце пронижет внезапная боль.
Ты меня позовешь - ни единого звука в ответ. Ни обнять, ни коснуться ладонью, ни глянуть во след. И глаза ты закроешь, и станешь молить в тишине, чтобы я появился, вернулся хотя бы во сне, и протянешь ты руки, и воздух обнимешь ночной, и поймешь наконец, что навеки рассталась со мной.
И поднимется солнце, и день пролетит без меня, и наступит закат, и опустится ночь над землей, и тогда над твоей одинокой постелью, звеня, пролетит позабытая песня, что сложена мной, и умчится она, и опять зазвучит в тишине, слезами глаза изойдут, позабудут о сне. Будет горькая память как сторож, стоять у дверей, и раскаянье камнем повиснет на шее твоей.
Будет осень. Под вечер друзья соберутся твои, кто-то будет тебя обнимать, говорить о любви. Будешь ты равнодушна к нему, безразлична к нему, ибо я в это время незримо тебя обниму. Бесполезно тебя новизной соблазнять и манить. Даже если захочешь - не в силах ты мне изменить.
И наступит зима, и, песчаные вихри клубя, набежит ураган, и окрестность потонет во мгле. Но иная, неслышная буря охватит тебя: ожиданье, отчаянье, боль и тоска обо мне. И весна прилетит, обновит и разбудит весь мир. Расцветут маргаритки, раскроется белый жасмин, ароматом хмельным и густым переполнятся сны, Только горечь разлуки отравит напиток весны.
Задрожат твои пальцы, плетущие белый венок, и в слезах ты припомнишь того, кто сегодня далек, кто исчез и растаял, как след на сыпучем песке, кто тебе завещал оставаться в слезах и тоске, в одиночестве биться, дрожа, как ночная трава. Вот заклятье мое! И да сбудутся эти слова!
Приємно бачити Вас,п.Романе, на сторінках нашого сайту. Робити переклад - неблагородна справа, бо навіть найдосконаліший переклад не може зрівнятися з оригіналом. До речі, разом з перекладом виставляється і оригінал для порівнянь. Наснаги!
Дорогі друзі! Цей переклад, як ви напевно зрозуміли, був покликом душі. Не все зміг опрацювати одразу - факт. За критику щиро дякую! Якщо її буде більше - я буду щасливий, адже не вперше роблю таку гідоту, як переклад через мову. Просто вперше наважився оприлюднити. Здається, що не не всі ми тут незнайомі (r.orehov@gmail.com) пішить, якщо я не помилився і ви побачили щось у перекладі. І критикуйте! Це важливо для мене! А я працюватиму над якістю.
І ще одне. Дійсно, перекладати справа невдячна, але коли ви чули Ірину Отієву, самого Мартинова, невже ніколи не виникало бажання почути це українською?!!!
Минуло трохи більше півтора року, як я з незрозумілого настрою та цілком безпідставно із завзяттям заходився перекладати цього вірша. Переклад вийшов сирий і недосконалий. І досі за це прикро.((( Але настав момент у житті, коли я зрозумів для чого він був зроблений і наскільки ці слова стали пророчими! Нікому цього не бажаю!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
1
